Теодор Драйзер - Стоїк

І, міцно пригорнувши її до грудей, він поцілував її.

Але Береніс вирвалася з його обіймів і знову підбігла до сніжної фігури.

– Ну от! – вигукнула вона. – Ти все зіпсував. Виявляється, він – не справжній. А я намагалася зробити його зовсім живим. Він був такий великий, холодний. І стояв тут і чекав на мене. А тепер треба його знищити, щоб ніхто не бачив його й не знав, крім мене.

І, схопивши тростину Ковпервуда, вона вдарила нею із усього розмаху й розвалила фігуру.

– Тож бачиш: я тебе створила, і я ж тебе й зруйную.

І вона, сміючись, розкидала сніг своїми затягнутими в рукавички ручками. А Ковпервуд дивився на неї із замилуванням.

– Ходімо, Беві, кохана! Кажеш, ти мене створила, ти мене знищиш? Гаразд, я згоден, тільки не залишай мене. Знаєш, з тобою я наче переношуся в невідомий світ, точно ти переді мною його відкриваєш – чудесний, незрозумілий, твій власний! І яке це щастя! Ти мені віриш, Беві?

– Звичайно, любий, звичайно, – відповіла Береніс таким спокійним і розважливим тоном, наче це не вона щойно грала цю виставу зі сніговиком. – Так і має бути. І так буде.

Вона взяла його під руку, і вони пішли. Вона наче прокинулася від сну, повернулася на землю з якогось свого дивного світу, і йому хотілося розпитати її про цей світ, але його наче щось утримувало, – він відчував, що цього не можна робити.

І це почуття й водночас радісна впевненість, що от вона тут, із ним, що він може доторкнутися до неї, бачити, чути її, так захопило його, немов йому тільки тепер нарешті відкрилося те, заради чого варто було жити.

Тож хіба можливо, щоб він коли-небудь захотів покинути її? Ніколи в житті йому ще не доводилося зустрічатися з таким дивно різноманітним, таким надзвичайно мінливим і разом з тим розважливим і тверезим, з таким незвичайним створінням! Скільки в ній винахідливості. Найвигадливіша й найчарівніша з жінок, яких він зустрічав.

І навіть у хвилини інтимної близькості вона завжди вміла його здивувати. Вона не просто віддавалася йому, завмираючи в його обіймах, підкоряючись шаленству його чоловічої пристрасті, не була просто інструментом задоволення бажання. Ні, вона завжди лишалася свідомою своїх чар: чар вогненного волосся, магнетичного погляду синіх темних очей, солодощів її губ, на яких завжди грала посмішка.

І коли він потім, після бурхливих побачень залишившись один, згадував ці чудесні хвилини, він відчував, що це зовсім не схоже на все пережите раніше. Не Береніс, а він сам був упійманий душею і тілом, захоплений її екзотичною уявою, зверненою у майбутнє їх союзу.

Розуміючи, що йому доведеться хоча б інколи зустрічатися з Толліфером, аби досягти потрібних результатів з Ейлін, Ковпервуд вирішив повідомити її, що він за два-три тижні планує подорож до Лондона і що якщо вона бажає, то може поїхати з ним. А також він сповістить про це Толліферу, від якого чекає, що той розважатиме Ейлін, щоб вона не мучила себе через відсутність уваги з боку чоловіка, як це було досі. Ковпервуд був зараз у чудовому настрої. Нарешті, після стількох років важкої психологічної напруги, він знайшов спосіб полегшити їй життя, заспокоїти її і створити якусь видимість мирних стосунків.

Коли він увійшов до неї – бадьорий, сяючий, впевнений, з гарденією в петличці, у сірому капелюху, у сірих рукавичках і з тростиною в руці, – Ейлін довелося зробити над собою зусилля, аби стримати мимовільну приємну посмішку, якої він, на її думку, не заслуговував. Він одразу почав розповідати їй про свої справи. Вона вже читала сьогодні газети? Чи звернула вона увагу на новину про смерть одного з його найзапекліших чиказьких ворогів? Однією турботою менше! А що сьогодні на обід? Гарно було б, якби Адріана приготувала морський язик під соусом маргери, якщо ще не пізно. Він надзвичайно зайнятий. Їздив до Бостона, до Балтимора, а за кілька днів доведеться їхати в Чикаґо. А щодо цієї лондонської справи… він уже думав про це, й, імовірно, невдовзі доведеться відправитися туди. Чи не хоче вона скласти йому компанію? Звичайно, він там буде дуже зайнятий, але вона може поїхати до Парижа або Біаррица, а він може до неї навідуватися на вікенд.

Це було так несподівано, що Ейлін не стрималася, і її очі запалали радістю. Але наступної миті, згадавши про свої стосунки з чоловіком, придушила свій порив і відкинулася назад у кріслі. Вона стільки натерпілася від нього, стільки бачила зрад і обманів, що тепер не наважувалася йому повірити. Однак вирішила принаймні удати, що вірить.