Theodore Dreiser - Американська трагедія. Книга 1

Але його так непереборно вабило до неї, що він не міг довго бути без неї і знову йшов туди, де найпевніше міг її зустріти. Справді, майже всі ці дні, незважаючи на дивне напруження, породжене зустріччю з Естою, він жив палкими, солодкими й хтивими мріями про Гортензію. Коли б тільки вона й справді полюбила його. Вночі, на ліжку, він думав про неї: її обличчя… вираз її рота, очей… лінії її тіла, всі її рухи, коли вона йде або танцює… вона миготіла перед ним, як на екрані. В своїх снах він відчував її чарівну близькість, вона пригорталася до нього, все її чудове тіло належало йому, а потім, в останню мить, коли вона, здавалося, готова була поступитися, він прокидався, і вона зникала… тільки привид!

І проте деякі обставини, здавалося б, віщували йому успіх. Насамперед, як і він сам, Гортензія була з бідної сім’ї – дочка машиніста, який ледве заробляв на прожиття. З самого дитинства в неї нічого не було, якщо не брати до уваги дрібничок чи дешевих мішурних речей, які вона сама здобувала собі. Вона належала до такої низької суспільної верстви, що до останнього часу не могла завести собі знайомства ні з ким, окрім хлопчаків – підручних м’ясника або булочника, звичайнісіньких шибеників з довколишніх кварталів. Але навіть і тут вона швидко зрозуміла, що може і повинна витягувати вигоди із своєї зовнішності й чарування, і робила це. Багато з хлопців не спинялись навіть перед крадіжкою, щоб тільки здобути гроші на її розваги.

Коли вона стала досить дорослою, щоб піти на роботу, вона завела знайомство з юнаками й чоловіками того типу, який подобався їй, і незабаром зрозуміла, що, не йдучи на занадто великі поступки й діючи обережно, можна одягтися набагато краще, ніж до того. Проте вона надто віддавалася почуттям і надто любила насолоди, а тому їй не завжди хотілося відокремлювати вигоду від приємності. Навпаки, часто її по-справжньому вабило до тих, кого вона просто думала вигідно використати, і навпаки: вона не могла примусити себе кокетувати з тими, хто їй не подобався.

Клайд майже не подобався їй, але вона не могла опиратися бажанню використати його. Їй було приємно, що він так охоче купував їй кожну дрібницю, до якої вона виявляла інтерес: якусь там сумочку, шарф, гаманець, рукавички – все, що вона могла спокійно попросити чи прийняти, не даючи навзамін ніяких особливих прав на себе. І проте з самого початку чуття підказувало їй, що коли вона, рано чи пізно, не поступиться, не дасть йому тієї останньої нагороди, якої він прагне, вона не зможе безконечно тримати його біля себе.

Одна думка особливо не давала їй спокою: Клайд так охоче витрачає на неї гроші, що, мабуть, можна одержати від нього й справді коштовні речі, – скажімо, гарну дорогу сукню, або капелюх, чи навіть хутряний жакет, подібний до тих, які почали тепер носити в місті, не кажучи вже про золоті сережки або ручний годинник, – вона завжди так жадібно задивлялася на все це, спиняючись перед вітринами крамниць.

Якось, незабаром після того, коли Клайд знайшов сестру, Гортензія йшла обідньої пори по Балтімор-стріт, недалеко від того місця, де її перетинає П’ятнадцята вулиця і де розташовані найкращі в Канзас-Сіті магазини. З нею була Доріс Трайн, продавщиця з того ж універсального магазину, де служила й вона. У вікні невеликого і непершокласного магазина хутряних речей Гортензія побачила жакет з недорогого бобра. Вона враз вирішила, що ця річ ідеально підійде до її постаті й кольору обличчя і необхідна, щоб збагатити її надто скромний гардероб. Це був не такий уже дорогий жакет – можливо, близько ста доларів, але зате якраз того фасону, який давав їй підстави думати, що він якнайкраще допоможе підкреслити всі гарні якості її зовнішнього вигляду. Схвильована цією думкою, вона спинилась і вигукнула:

– Який прекрасний жакетик! Я ніколи не бачила такого чудового! Ні, ти тільки подивись на рукава, Доріс! – вона стиснула руку подрузі. – Дивись, який комір! А підбивка! А кишені! Ах, боже мій! – вона навіть злегка тремтіла в збудженні й захваті. – Він такий чудовий, що я й сказати не можу. Ну точно про такий жакет я мріяла вже не знаю скільки часу. Ах, ти, моя краса! – вигукнула вона з ніжністю, думаючи при цьому стільки ж про те, який вигляд вона має в цій позі перед вітриною і яке враження справляє на людей, скільки й про самий жакет. – От би мені такий жакет!

Вона захоплено сплеснула руками. Немолодий син власника магазина, Ісидор Рубінштейн, стоячи в цей час так, що вона не могла його бачити, помітив її захоплення та жест і вирішив, що коли ця дівчина спитає про ціну, можна буде накинути двадцять п’ять – п’ятдесят доларів зверху. У магазині жакет було оцінено в сто доларів. «Так, так», – бубонів він. Але це була людина з почуттям і схильністю до романтики, а тому він став міркувати над тим, яка ж може бути, м’яко висловлюючись, практична вартість цього жакета. На що може зважитись під впливом бідності і порожнього гонору ця гарненька дівчина, щоб тільки мати такий жакет?