Ліман Френк Баум - Чудесна країна Оз

– Ця кóзла нагадує справжнього козлá. Більше, ніж я уявляв, – сказав Тіп, усе ще підшукуючи слова для пояснення. – Але справжній живий козел бігає, буцкається і брикається, полюбляє капусту, а ось це – просто кóзла, зроблена з дерева, а користь від неї та, що на ній пиляють дрова.

– А от якби вона була жива, вона теж бігала б, буцкалася та полюбляла капусту? – уперто допитувався Джек.

– Може, й бігала б, може, й буцкалася б, а от щодо капусти – не певен, – відповів хлопець, давлячись від сміху від однієї думки про кóзлу і капусту. – І звідки їй бути живою, як вона – дерев’яна?

– Так і я – дерев’яний, – знизав плечима Джек.

Тіп здивовано подивився на нього.

– А й справді: дерев’яний, але – живий! – вигукнув він. – А живим тебе зробив чарівний порошок. А де той порошок, як не в мене в кишені!

З тими словами він витяг з кишені перечницю і задумливо покрутив її в руках.

– Цікаво, – протягнув він, – а чи зможе цей порошок оживити й кóзлу?

– Якщо так, – стримано зауважив Джек, якого, видно, ніщо не могло здивувати, – то я міг би їхати на ній верхи, і тоді моїм колінам нічого б не загрожувало.

– Тоді спробуємо, – підскочив Тіп. – Згадати б тільки чарівні слова, що їх казала стара Момбай, та не забути при цьому її рухи.

Добру хвилину хлопець стояв мовчки, пригадуючи, як ховався за живоплотом, пильно спостерігаючи за кожним рухом старої відьми та ловлячи кожне її слово. Нарешті він вирішив, що готовий.

Почав Тіп із того, що витряс дрібку порошку з перечниці на кóзлу. Потім він підняв ліву руку, вип’яв мізинець і гукнув:

– Тик!

– Що це значить, татку? – не проминув запитати Джек.

– Сам не знаю, – відмахнувся Тіп. Далі він підняв праву руку, виставив догори великий палець і мовив:

– Мик!

– А це до чого, тату? – не вгамовувався Джек.

– А до того, щоб ти хоч трохи помовчав! – підвищив голос хлопець від того, що його перебивають у таку важливу мить.

– Хто мовчить, той не перечить! – зауважив Джек зі своєю одвічною посмішкою.

А Тіп підняв обидві руки над головою, розчепірив усі пальці й вигукнув:

– Пшик!

Тієї ж миті кóзла поворушилася, потупцяла ногами, позіхнула й ворухнулася, струсивши кілька життєдайних порошинок на землю. Але решта порошку просто на очах всоталася в її тулуб.

– От і добре, – озвався Джек, поки хлопець у німому подиві кліпав очима. – З тебе здібний чарівник, татку!

Щойно Козла второпала, що вона насправді жива, то, здається, здивувалася ще більше за Тіпа. Вона покрутила очницями, роздивляючись дивовижний навколишній світ, невід’ємною частиною якого вона тепер себе відчувала. Потім зробила спробу роздивитися саму себе, та позаяк шия у неї не поверталася, то всі її спроби призвели до безплідного кружляння навколо себе. Ноги у неї були незграбні, бо негнучкі, адже не мали колінних суглобів, так що невдовзі вона наскочила на Джека Гарбузову Голову та й звалила його на м’який, на щастя, мох край дороги. Ця подія неабияк збентежила Тіпа, так само як і несподівана схильність Козли бездумно гасати колом, і він спробував її угамувати: «Тпр-р-р, тпру-у-у!»

Та Козла на окрик і вухом не повела і вже наступної миті наступила Тіпу на ногу з таким завзяттям, що той аж підскочив від болю і протанцював на безпечну відстань, а вже звідти заволав ще дужче: «Тпру, тпру! Кому кажу!»

Тим часом Джеку вдалося підвестися, і тепер він вивчав Козлу з непересічною допитливістю.

– Судячи з усього, тварина просто нічого не чує, – зауважив він.

– Я ж досить-таки голосно кричав, хіба ні? – все ще спересердя огризнувся Тіп.

– Ще й як голосно, але ж у Козли вух немає, – відзначив усміхнений Джек.

– Ти ба! І справді! – вигукнув Тіп, зробивши важливе відкриття. – То як же до неї догукатися?

Та тут, нарешті збагнувши, що, гасаючи колами, себе не побачиш, Козла зупинилася й сама по собі. Однак вона побачила Тіпа, підійшла ближче і витріщилася на нього, як цап на нові ворота. Побачивши, як вона пересувається, важко було втриматися від сміху, бо вона водночас переставляла обидві праві ноги, а потім – ліві, як той кінь-іноходець, від чого її гойдало з боку в бік, наче колиску з немовлям.

Тіп доброзичливо поплескав її по «холці», примовляючи: «Добра конячка! Молодчага!», після чого Козла погарцювала далі витріщатися на Джека Гарбузову Голову.