Генрик Сенкевич - Вогнем і мечем

– Гризлися вони зі старостою Чаплинським, але це пусте! Як водиться, шляхтич шляхтича зі світу зживав. Не він перший, не його першого. Ще подейкують, що він зі старостихою тягався; староста в нього коханку відбив і з нею одружився, а він потім знову баламутив її. І таке дуже навіть може бути; справа звичайна… молодичка бідова. Та це тільки так здається, за цим щось важливіше криється. Тут, добродію, справа стоїть ось як: у Черкасах живе полковник козацький, старий Барабаш, друг нам. У нього зберігалися привілеї та якісь королівські рескрипти, в яких козаків нібито чинити опір шляхті схиляли. Та позаяк старий – людина розумна й досвідчена, паперам він ходу не давав і обнародувати не поспішав. І ось Хмельницький, Барабаша сюди, в чигиринський дім свій, запросивши, послав людей на його хутір, аби сказані грамоти з привілеями у дружини його захопили, а потім з указами цими втік. Подумати страшно, що ними смута яка, на кшталт острянициної, скористатися може, бо, repeto [13]– чоловік він страшний, а щез невідомо куди.

Скшетуський здивовано промовив:

– Ну й лис! Навколо пальця мене обвів. Назвався козацьким полковником князя Домініка Заславського. Я ж його нинішньої ночі, в степу зустрівши, з петлі визволив!

Зацвілиховський навіть за голову схопився.

– Господи, що ви говорите, добродію? Такого бути не може!

– Іще й як може, позаяк було. Він назвався полковником князя Домініка Заславського і сказав, що в Кодак до пана Гродзіцького від великого гетьмана посланий. Щоправда, я цьому не дуже-то й повірив, тому що не водою він ішов, а степом.

– Сей чоловік хитрий, мов Улісс! Та де ж ви його здибали, добродію?

– Біля Омельника, на правому березі Дніпра. Мабуть, він на Січ їхав.

– А Кодак хотів оминути. Тепер intelligo. [14]Людей багато було при ньому?

– Душ сорок. Та тільки вони пізно під’їхали. Коли б не мої, старостина челядь його б задушила.

– Стривайте, добродію, стривайте. Це справа важлива. Старостина челядь, кажете?

– Авжеж. За його словами.

– Звідкіля ж той знав, де шукати, коли в місті всі голову ламають, куди Хмельницький дівся?

– Цього я не скажу. А може, він збрехав, виставивши звичайних душогубів слугами старости, щоб цим іще більше образи свої підкреслити?

– Такого бути не може. Одначе справа вельми дивна. А чи відомо вам, добродію, що є гетьманські укази – Хмельницького ловити й in fundo [15]затримувати?

Намісник не встиг одповісти, бо в цю мить, учинивши страшенний шум, увійшов якийсь шляхтич. Гримнувши дверима і раз, і вдруге, він пихато оглядів присутніх і закричав:

– Усім привіт, вельмишановне панство!

Був цей шляхтич літ сорока, на зріст невисокий, із виразом обличчя запальним, чому дуже сприяли неспокійні й, ніби сливи, очі, що сиділи під лобом. Прибулий був, як видно, непосидючим, буйним і скорим до гніву.

– Усім привіт, вельмишановне панство! – відразу не отримавши відповіді, повторив шляхтич іще голосніше й різкіше.

– Привіт, привіт! – відгукнулися декілька голосів.

Це і був Чаплинський, чигиринський підстароста, довірений слуга молодого пана хорунжого Конєцпольського.

У Чигирині підстаросту не любили, позаяк він був щонайпершим забіякою, бешкетником і інтриганом; але, знаючи про прихильність до нього можновладців, дехто з чоловіком цим знався.

Одного тільки Зацвілиховського, як, зрештою, й усі інші, він поважав з огляду на чесноти, розважливість і хоробрість останнього. Заздрівши старого, він одразу ж підійшов і, вельми пихато вклонившися Скшетуському, всівся зі своєю коновкою меду поряд із ними.

– Вельмишановний старосто, – запитав Зацвілиховський, – чи не чути чого про Хмельницького?

– Висить, вельмишановний пане хорунжий, щоб я не був Чаплинським! А якщо досі не висить, то висітиме неодмінно. Тепер, коли є гетьманські укази, дай мені тільки запопасти його в руки!

Кажучи це, він так грюкнув по столу, що із кухлів вихлюпнулося налите.

– Не переводьте, добродію, вина! – сказав Скшетуський.

Зацвілиховський перебив намісника:

– А чи дістанете ви його? Адже він утік, а куди, нікому невідомо.

– Нікому невідомо? Мені відомо, щоб я не був Чаплинським! Ви, пане хорунжий, либонь знаєте Хведька. Так цей Хведько і йому служить, і мені. А Хмелю він буде юдою. Та що там багато патякати! Почав Хведько знатися з молодцями Хмельницького. Чоловічок пронозуватий! Усе про нього довідався! Взявся він приправити мені Хмельницького живим або мертвим і виїхав у степ загодя, знаючи, де його дожидатися!.. От вражий син!