Антуан Франсуа Прево - Шодерло де Лакло. Небезпечні зв'язки; Абат Прево. Манон Леско

Лише ця правда, про яку я забути не можу, сама по собі була б досить вагомою причиною для того, щоб відмовлятися вас слухати. Є у мене і тисячі інших. Але, не бажаючи вступати в нескінченну суперечку, я обмежуся тим, що прошу вас, як мені вже траплялося це робити, не говорити зі мною про почуття, про яке я і слухати не мушу, а не те що відповідати на нього.

Із ***, 1 вересня 17…

Дійсно, віконте, ви просто нестерпні. Ви поводитеся зі мною так безцеремонно, немов я ваша коханка. Та чи знаєте ви, що я розсерджусь і що зараз я страшенно зла? Як! Завтра вранці ви маєте побачити Дансені, – ви знаєте, як важливо, щоб я поговорила з вами до цієї зустрічі, – і при цьому змушуєте мене чекати вас цілий день, а самі казна-де бігаєте! Через вас я приїхала до пані де Воланж до непристойності пізно, і всі поважні пані визнали, що я «подиву гідна». Мені довелося піддобрюватися до них увесь вечір, щоб їх утихомирити, бо старих сердити не можна: від них залежить репутація молодих жінок.

Зараз уже перша година ночі, а я, замість того щоб лягти спати, чого мені до смерті хочеться, мушу писати вам довгого листа, від якого спати захочеться вдвічі дужче, така мене долає нудьга. Щастя ваше, що у мене немає часу лаяти вас довше. Але не подумайте, що вам пробачено: мені просто ніколи. Слухайте ж, бо я кваплюся.

Виявивши хоч трохи спритності, ви мусите завтра домогтися цілковитої довіри Дансені. Час для відвертості найбільш слушний: він нещасний. Дівчинка була на сповіді. Вона все розповіла, як дитина, і відтоді її так мучить страх перед дияволом, що вона вирішила будь-що-будь піти на розрив. Усі свої нікчемні сумніви вона повідала мені так гаряче, що я зрозуміла, наскільки її збили з пантелику. Вона показала мені листа, в якому оголошує про розрив, – це суцільне святенництво. Цілу годину вона прощебетала зі мною, не сказавши при цьому жодного розумного слова, але все ж таки дуже збентежила мене, оскільки не можу ж я бути відвертою з таким недалеким створінням.

Із усього цього базікання я, одначе, зрозуміла, що вона, як і раніше, любить свого Дансені. Угледіла я тут і хитрощі, яких у любові завжди достатньо і яким дівчинка ця найзабавнішим чином піддалася. Мучена і бажанням увесь час займатися своїм коханим, і страхом, що, займаючись ним, погубить свою душу, вона придумала молитися Богові, щоб він допоміг їй забути коханого, а оскільки вона щохвилини молиться про це, то і знаходить спосіб безупинно думати про нього.

Для людини, досвідченішої, ніж Дансені, ця маленька обставина стала б скоріше підмогою, ніж перешкодою. Але цей хлопець такий Селадон, [30] Селадон – герой роману Оноре д’Юрфе «Астрея» (1619). Ім’я це зробилося прізвиськом усякого ніжного коханця. що, коли йому не допомогти, у нього на подолання найдріб’язковіших перешкод піде стільки часу, що у нас на здійснення нашого задуму часу вже не залишиться. Ваша правда: це дуже шкода, і я не менше за вас роздратована тим, що саме він є героєм цієї пригоди, але що поробиш? Зробленого не поправити, а провина тут ваша. Я попросила показати мені його відповідь [31] Листа цього не було нами знайдено. і навіть розжалобилася. Він із сил вибивається, переконуючи її, що мимовільне почуття не може бути злочинним: ніби воно не перестає бути мимовільним із тієї миті, як із ним припиняють боротьбу. Думка ця до того проста, що запала в голову навіть дівчинці. Він у досить зворушливих висловах скаржиться на своє нещастя, але скорбота його сповнена такою ніжністю і, мабуть, така сильна та щира, що мені здається неймовірним, аби жінка, якій випала нагода довести чоловіка до такого відчаю і притому з такою малою небезпекою для себе, не піддалася б спокусі потішитися цим надалі. Словом, він пояснив їй, що він зовсім не чернець, як думала дівчинка, і, поза сумнівом, це – краще з усього, що він зробив. Бо якщо вже займатися любов’ю з ченцями, то панове мальтійські лицарі переваги тут не заслуговують.

Хай там як, але, замість того щоб втрачати час на розмови, які мене б тільки поставили в незручне становище, не переконавши, можливо, її, я схвалила рішення про розрив, але сказала, що в таких випадках набагато чесніше викладати свої аргументи не письмово, а усно, що існує, крім того, звичай повертати листи й інші дрібниці, якими могли обмінюватися закохані, й, удавши таким чином, ніби я цілком згодна з цією юною особою, я переконала її призначити Дансені побачення. Ми негайно обговорили, як це здійснити, і я взяла на себе вмовити матусю виїхати з дому без дочки. Завтра пополудні й настане цей вирішальний момент. Дансені вже попереджений. Але заради Бога, якщо вам випаде можливість, переконайте цього чарівного пастушка бути не таким ніжним і навчіть його, позаяк уже потрібно говорити прямо, що справжній спосіб перемагати сумніви – це постаратися зробити так, аби тим, у кого вони є, більше нічого було втрачати.