Антуан Франсуа Прево - Шодерло де Лакло. Небезпечні зв'язки; Абат Прево. Манон Леско

Прощавайте, добродійко. Ніколи не було мені так важко писати це слово, як у мить, коли воно викликає в мені думку про нашу розлуку. Якби ви могли тільки уявити собі, як я від цього страждаю, ви б, смію вірити, поставили мені в деяку заслугу мою покірність.

Прийміть же з більшою хоч би поблажливістю запевнення в найніжнішій і найшанобливішій любові.

Із ***, 26 серпня 17…

А тепер, чарівний мій друже, давайте міркувати. Ви, як і я, добре розумієте, що педантична і чесна пані де Турвель не може погодитися на моє перше прохання і обдурити довіру друзів, назвавши мені моїх обвинувачів. Таким чином, обіцяючи під цією умовою все, що завгодно, я себе нічим не зв’язую. Але ви розумієте також, що ця відмова послугує підставою для того, щоб отримати все інше, і тоді, поїхавши, я виграю можливість вступити з нею – і притому з цілковитої її згоди – в регулярне листування, бо я не надаю ніякого значення побаченню, про яке я її просив: майже єдина його мета – привчити її заздалегідь до того, щоб вона не відмовляла мені в інших побаченнях, коли у мене в них буде вже справжня потреба.

Єдине, що мені залишається зробити до від’їзду, – це дізнатися, хто ж саме займається тим, що шкодить мені в її очах. Вважаю, що це її нудний чоловік, і хотів би, щоб було так: окрім того, що заборона, яка виходить від її чоловіка, лише підбурює бажання, я міг би бути упевнений, що, якщо вже моя спокусниця погодиться мені писати, чоловіка її побоюватися більше не доведеться, бо тим самим вона вже виявилася б змушеною обманювати його.

Але якщо в неї є приятелька настільки близька, що вона їй довіряється, і якщо приятелька ця проти мене, значить, їх необхідно посварити, і я розраховую в цьому досягти успіху.

Учора я вже думав, що ось-ось про все дізнаюсь, але ця жінка нічого не робить, як інші. Ми були в її кімнаті, якраз коли доповіли, що подано обід. Вона ще тільки закінчувала свій туалет, і я встиг помітити, що кваплячись і вибачаючись, вона залишила в секретері ключ від нього, а мені добре відомо, що ключа від своєї кімнати вона ніколи з собою не бере. У час обіду я обмірковував цю обставину, а потім почув, як спускається згори її покоївка. Тут же я прийняв рішення: удав, що у мене кровотеча з носа, і вийшов із-за столу. Я полетів прямо до її секретера, але виявив усі шухляди незамкненими, а в них – жодного списаного папірця. Тим часом у таку пору року не випадає нагоди спалювати їх. Куди ж вона діває листи, які отримує? А отримує вона їх часто. Я нічого не упустив, усе було відчинено, й я все обшукав, але переконався тільки в тому, що скарб цей вона зберігає у себе в кишені.

Як же вивудити його звідти? Відучора я марно шукаю якого-небудь способу, але побороти в собі це бажання ніяк не можу. Страшенно жалкую, що не дано мені злодійських талантів. І справді, хіба навчання цій справі не має входити у виховання людини, що займається інтригами? Хіба не забавно було б поцупити лист чи портрет суперника або витягнути з кишені недоторки те, що може її викрити? Але батьки наші не думають ні про що, а я, хоч і думаю про все, але тільки переконуюсь, який я неспритний і як мало можу допомогти справі.

Але хай там що, я повернувся до столу вкрай невдоволений. Усе ж спокусниця моя дещо заспокоїла мою досаду, із співчутливим виглядом розпитуючи мене про мою уявну недугу. Я ж не забув запевнити її, що з певного часу відчуваю напади хвилювання, які псують моє здоров’я. Вона ж переконана, що є їх причиною, – чи не слід їй, по совісті кажучи, постаратись їх заспокоїти? Але вона хоч і набожна, та не занадто милосердна: відмовляє в усякому любовному подаянні, і, на мою думку, відмови цієї цілком достатньо для виправдання крадіжки того, чого не дають. Але прощавайте, бо, розмовляючи з вами, я думаю тільки про ці кляті листи.

Із ***, 27 серпня 17…

Навіщо, добродію, прагнете ви зменшити мою вдячність? Навіщо погоджуєтеся ви покорятися мені лише наполовину і мовби робите достойну поведінку предметом торгу? Вам недостатньо, щоб я відчувала, чого вона вам коштує? Ви вимагаєте не лише багато чого – ви вимагаєте неможливого. Якщо мої друзі й говорили зі мною про вас, то вони робили це лише зі співчуття до мене. Нехай вони навіть помилялися, наміри в них були найдобріші, а ви пропонуєте мені у вдячність за цей знак уваги видати вам їх секрет! Заговоривши з вами про це, я вже зробила помилку, і тепер ви чудово дали мені це зрозуміти. Те, що з іншою людиною було б простою відвертістю, з вами перетворюється на легковажність і могло б довести мене до мерзотності, якби я погодилася на ваше прохання. Я звертаюся до вас же, до вашого благородства: чи могли ви вважати мене на це здатною, чи могли ви мені це запропонувати? Ясна річ, ні, і я впевнена, що, добре розміркувавши, ви не поновите цього прохання!