Григорий Адамов - Таємниця двох океанів

— Весь склад наукової частини експедиції і все, що можна від щедрот ваших, Миколо Борисовичу, — посміхаючись одними губами, відповів зоолог і попрямував до свого крісла.

— Багато не дам, дорогий Лорд, але декого виділю вам на допомогу, особливо з тих, кого ви та Іван Степанович встигли вже спокусити. Можна буде дати Скворешню й Марата, Медведєва, ну, звичайно, Павлика. Кого ж ще?.. От Горєлова — навряд. Мені, звичайно, дуже шкода, що я роблю вам прикрість, але… плавання передбачається важке, і йому треба бути на своєму посту.

— Та ні ж, Миколо Борисовичу, будь ласка! — пожвавішав раптом зоолог. — Я зовсім не обстоюю Горелова, будь ласка… Ми чудово упораємося й без нього. Справді ж!

— Ну, ну… Яка незвичайна самопожертва! — засміявся капітан. — А втім, Лорд, час від часу, при найменшій можливості, я віддаватиму вам його. Це буде й для нього маленькою премією за відмінну роботу. А тепер послухайте порядок робіт, який я хочу запропонувати вам. Підводний човен висадить у бухті Нассау весь склад наукової частини експедиції з усім її спорядженням. У цьому районі ви будете працювати за графіком, заздалегідь розробленим для всієї цієї станції — два, три чи скільки буде потрібно днів. Висадивши вас, підводний човен попливе у відкритий океан і там крейсируватиме, не наближаючись до берега. Кожного дня ви снідаєте перед виходом з підводного човна, на обід повертаєтесь, знаходячи човен по радіомаяку, після відпочинку знову відправляєтесь на роботу, а вечеряти і на ніч повертаєтесь додому. По закінченні всіх робіт у бухті Нассау підводний човен переправляє вас у дальший пункт, визначений за планом, висаджує вас там, і роботи проходять у тому ж порядку. Визнаю, що такий порядок буде досить стомливий для вас, але цього вимагає безпека підводного човна. Влаштовує це вас?

— Нічого не можу заперечити, Миколо Борисовичу. Ваша пропозиція цілком слушна. Кращої не придумаєш! — гаряче схвалив зоолог. Він на хвилину замовк і, опустивши очі, тихо промовив: — Знаєте, Миколо Борисовичу… У мене просто душа не на місці кожного разу, як тільки подумаю про наступні тривалі зупинки. Сам не знаю чому. Страшно стає, і я… боюся, просто боюся чогось.

Обличчя капітана стало серйозним, він раптово звів свої завжди, напівопущені повіки, і немов два гарячих синіх промені проникли в очі зоолога, повні смутку й подиву.

— Я цілком розумію вас, дорогий Лорд, — сказав капітан. — Надто багато жорстокого досвіду ми набули на двох таких станціях. Не така страшна зустріч з ворогом, як нез'ясовність самої цієї зустрічі. Як йому стає відоме з такою дивовижною точністю місцезнаходження нашого підводного човна? І не тільки ця маленька точка на всьому величезному, безмежному просторі, але й час, коли підводний човен знаходиться в ній? Мало того: ворог дізнається про це досить завчасно, щоб встигнути підготуватися й прибути на місце! Не збагну…

— Очевидно, весь наш маршрут став якимсь чином відомий ворогові, — зауважив зоолог.

— Весь чи частково — не можна сказати, — задумливо відповів капітан.

— Частково? — поволі перепитав зоолог. — Ви гадаєте, що ворог міг дізнаватися про маршрут частинами?

— Чому ж ні? — знизав плечима капітан.

— Тоді… тоді… — розгублено подивився на капітана зоолог. — Як же це? Невже? Невже це може бути?

У нього перехопило дух, і з обличчя стала поволі сходити краска.

— Що ви хочете сказати, Лорд? — не підводячи повік, байдуже спитав капітан.

Зоолог передихнув і якусь мить помовчав. Потім, наче набравшись сили й рішучості, промовив:

— Я… я не знаю, Миколо Борисовичу, може це мати значення чи ні, але вважаю за свій обов'язок повідомити вас, що якось… я сказав Горєлову про місце нашої останньої тривалої зупинки.

— Невже? — швидко подивився на вченого капітан. — Як же це трапилося?

— Він тоді ще не зовсім одужав після історії з Шела-віним. Після обвалу… Якось він зайшов до мене і просив його виписати, щоб скоріше вийти з підводного човна і взяти участь у наших наукових роботах. Я йому відмовив, але, помітивши його великий смуток, щоб втішити, обіцяв на першій же тривалій зупинці взяти його з собою. На звичайне питання, чи далеко ще до неї, я назвав йому місце станції. Невже це могло мати значення, Миколо Борисовичу? — з явним занепокоєнням спитав учений.

Капітан довго моєчав, вистукуючи пальцями розмірений дроб по столу. Нарешті він зітхнув і підвіє на зоолога очі. Мигцем глянувши в ці очі, учений з болем побачив у них суворий осуд і холодну відчуженість.