Відомо, що печінка риб має властивість виробляти глюкозу і глікоген, та коли я їстиму тільки печінку, мені загрожуватиме жахлива хвороба, яку викликає надмірна кількість вітамінів А і Д — двох необхідних, але небезпечних речовин. Що ж, тоді я сам вироблятиму потрібні вуглеводи з інших речовин.
Цей синтез цілком можливий і проходить нормально, коли людина вживає м'ясо чи жири, але для цього потрібна значна кількість води. Я потрапив у якесь чудернацьке зачароване коло: адже щоб дістати воду, мені потрібно чимало м'ясної їжі! І лише експеримент на людині міг вирішити це проблемне питання. В той же час один цікавий приклад підтримав мою надію — життя ескімосів, які протягом шести місяців полярної ночі їдять лише м'ясо та жири. Вони п'ють тільки солонувату воду з розтопленого льоду, а проте не скаржаться на серйозні шлункові захворювання.
Є ще й інші речовини, потрібні організму людини, хоч і в надзвичайно малих кількостях: це відомі всім вітаміни. Навіть у найменших дозах вони позитивно впливають на організм, і, навпаки, їх відсутність призводить до тяжких захворювань, поганого засвоєння їжі і так званого авітамінозу. Надмір їх теж небажаний, бо викликає інші важкі хвороби, так звані гіпервітамінози. Чотири з таких вітамінів абсолютно необхідні людині, без них вона не може обійтися навіть протягом короткого часу. Це вітаміни А, В, С і Д. Що ж до інших вітамінів, то нестача їх менш помітна.
Вітаміни А і Д містяться, як відомо, в риб'ячому жирі, що його витоплюють з риб'ячої печінки. Вітаміни В1 й В2 містяться в м'ясі риб; зате вітаміну В12 ніколи в ньому не знаходили. Але, на мого думку, навіть тривала відсутність його особливо не загрожує здоров'ю.
Після того, як усі ці проблеми були розв'язані, лишалося ще одне питання, яке має для мореплавців виняткове значення. Це скорбут, або цинга. Цинга — хвороба, пов'язана з неправильним обміном речовин внаслідок нестачі вітаміну С, якого дуже багато в свіжих овочах, фруктах і зелені. Відсутність цього вітаміну і викликає тяжке захворювання — цингу, якої дуже боялися в давнину всі моряки.
Як позбутися цього лиха? Я почав міркувати так: усі тварини поділяються на дві групи — ті, що виробляють аскорбінову кислоту3 і ті, що дістають її зовні, з їжі. Кити, наприклад, задовольняють свою потребу в ній, живлячись виключно планктоном і малесенькими рачками. То чи не зможу я знайти вітамін С в планктоні? Згодом хімічний аналіз підтвердив моє припущення.
Тепер я мав цілком урівноважений раціон: вітаміни А, В. С і Д, необхідні для життя, та дуже калорійні білки й жири. Я вирушив у путь з одним лише нез'ясованим питанням: чи вистачить мого раціону води, щоб виробити потрібну кількість вуглеводів?
ПРАКТИЧНА ПІДГОТОВКА ДО ПОДОРОЖІ
Я помітив, що з допомогою цифр легко переконати спеціалістів, але на моряків вони не справляють майже ніякого враження. І справді, коли я починав розмову про свою роботу та досліди, мені відповідали: «Все це прекрасно, тільки ж це — теорія! Все можливо, коли сидиш у лабораторії, а от спробуй на морі! Там зовсім інша річ, уже хто-хто, а ми знаємо це добре».
Треба було подолати найважливішу перешкоду, перемогти отой вбивчий відчай. Таке завдання виходило за межі проблеми харчування. Та коли вода важливіша за їжу, то надія набагато важливіша за воду. Якщо спрага вбиває швидше, ніж голод, то відчай перемагає ще швидше. «Людино, пам'ятай, що ти — розум!» В першу чергу треба було починати з розуму.
Хто здебільшого стає жертвою корабельної аварії? Вчений чи моряк? Лікар чи рибалка? І ось я рішуче покинув уторовану стежку, лікар і фізіолог заговорили в мені. Необхідно, щоб моя гіпотеза перестала бути гіпотезою і дала якусь практичну допомогу. А для цього треба було перевірити її на людині — вирушити в плавання по морю.
За яким маршрутом слід подорожувати? Необхідно було винайти такий спосіб, який дозволив би залишатися на самоті в морі протягом тривалого часу: не менше місяця і не більше трьох. Слід було обрати шлях, яким сприятливі вітри та течії надійно донесли б човен до берега, шлях, на якому не зустрілося б жодне судно, де можна було б, нарешті, вразивши уяву людей, довести, що протриматися у відкритому морі, далеко від берегів, — цілком можлива річ.
Я взявся вивчати «анормальні» плавання, переважно плавання наодинці. Вивчення це яскраво переконало мене, що вразити уяву людей і довести мою теорію цілком можливо. Для цього досить перепливти Атлантичний океан. З усіх міркувань він найкраще підходив для цієї справи.
Читать дальше