Александр Лукин - Співробітник ЧК. Тиха Одеса

В ту мить, коли чорнобородий вийшов у сіни, один із змовників (це був довгий землистосмуглявий паруб'яга з закрученими вусами) схопив бутель з самогоном і замахнувся ним, збираючись, як видно, розбити лампу. Не змінивши пози, навіть не повернувши голови, Величко вистрілив, і паруб'яга впав обличчям на стіл. Потім сповз на підлогу. Ті, що стояли поруч, посторонилися…

Загриміли розбиті віконниці, бризнули шибки, і у вікна просунулись дула гвинтівок.

— Більше нема бажаючих? — побілілими губами спитав Величко. — Тоді швидко!.. — І, мимохідь глянувши на Крамова, додав: — Михальов, обшукай сарай. В сіні там пошукай, може знайдеш щось…

Солових, якому влаштували очну ставку з арештованими, не пізнав серед них Крученого. Для Олексія це було зайвим доказом того, що Кручений — це Марков. І Марков вислизнув! Можливо, він запізнився на явку, можливо, Крамов устиг переправити його до «своїх», як обіцяв. Що б там не було, хитре шпигунське щастя цього разу йому всміхнулося. Він зник, а Олексій втратив спокій.

Олексій прийшов у революцію зеленим юнаком. Не було в його душі ні великої любові, ні великої ненависті, тільки сліпа хлоп'яча віра у справедливість батьківської справи. Потрібні були час і загибель товаришів, пропахлі потом воєнні дороги, розмови з однополчанами біля похідних вогнищ і довгі роздуми сам на сам з собою, щоб батьківська справа стала своєю, кровною, єдиною справою. І Олексій навчився ненавидіти все, що стояло на шляху, що чіплялося за ноги людей, які поділяли з ним злигодні громадянської війни.

Але Марков назавжди лишився для нього живим втіленням того темного світу, який відкрився перед ним однієї квітневої ночі вісімнадцятого року. Олексій завжди вірив, що обов'язково знайде Маркова і примусить його відповісти за все.

Треба ж було так трапитися, що він справді знайшов його, майже тримав у руках і сам же випустив…

Під час обшуку в колишнього начальника артилерії знайшли пачку документів, зашитих у спідній білизні. За документами він був Стецевським Станіславом Володимировичем, штаб-ротмістром гвардії його імператорської величності. Але найкраще про нього розповів невеликий трикутник, вирізаний з візитної карточки. Для голови херсонського ЧК цей шматочок цупкого паперу, на якому стояли тільки дві літери ОК, справді був візитною карточкою спійманого шпигуна.

У 1918 році в Ярославлі спалахнув антирадянський заколот. Очолили його есери під керівництвом полковника Перхаурова — ставленика запеклого ворога Радянської влади, терориста і резидента іноземної розвідки Бориса Савінкова. Брокман, який в той час працював у ВЧК, брав участь у придушенні цього заколоту — одного з найкривавіших білогвардійських виступів. Він добре знав, що означає скромний паперовий трикутник, помічений літерами ОК. Це був пароль для зв'язку. Такий трикутник видавався тільки найдовіренішим особам підпілля Савінкова.

Коли Крамов-Стецевський зрозумів, що безглуздо відпиратися і видавати вчорашнє зборище за звичайну п'янку, він розповів, як йому вдалося проникнути в Червону Армію,

Після розгрому ярославського заколоту він з групою уцілілих офіцерів намагався пробратися до Денікіна. В дорозі вони потрапили в облаву. Рятуючись від неї, Стецевський розгубив усіх своїх супутників. З великими труднощами він добрався до Харкова. Тут йому вдалося влаштуватись в ешелоні біженців, який ішов на південь. У Кам'янець-Подільському у вагон сів літній військовий, що здався йому знайомим. Розговорилися. З'ясувалось, що їм не раз доводилося зустрічатись у Москві ще до війни, в будинку якоїсь пані Крамової, яка була рідною сестрою нового попутника. В довгі години дорожнього безділля Крамов розповів Стецевському про себе. За освітою він був інженер-будівельник і все життя додержувався ліберальних поглядів. У чотирнадцятому році його призвали в армію, і в чині артилерійського поручика він провоював з німцями до самої революції. На фронті інженер переглянув свої переконання. На думку Стецевського, він злочинно і непоправно «хитнувся вліво». Крамов був з тих російських інтелігентів, які без особливих вагань прийняли революцію. І ось зараз він їхав в армію Антонова-Овсєєнка, направлений туди як військовий спеціаліст.

Ця зустріч змінила плани Стецевського.

Ешелон часто зупинявся. Вночі в степу Стецевський вийшов з теплушки разом з Крамовим. У придорожніх кущах він оглушив свого попутника і добив його рукояткою револьвера.