Александр Лукин - Співробітник ЧК. Тиха Одеса

Олексій зрозумів, що це і є Дунаєва.

Стоячи за кущами акації, які росли вздовж тину, він міг добре розглянути її.

Жінка поволі обвела поглядом кущі, город, надвечірнє небо, потім спустилася з ґанку і, похитуючи стегнами, пройшла по подвір'ю.

— Ач попливла! — пролунало позаду Олексія.

Він озирнувся. Поруч стояла хазяйка.

— Чого задивився? — вона осудливо стиснула губи. — Гляди очі вилізуть.

Хазяйка причепурилася. Замість заношеної халамиди на ній була охайна спідниця і біла сорочка з широкими рукавами. Волосся покривала чиста ситцьова хустка. Тепер стало помітно, що в неї миловидне личко.

— Аякже, задивився, — зневажливо промовив Олексій. — На вулиці день, а вона вирядилась, немов на прогулянку, от і дивлюсь…

— Так і є, — зашепотіла жінка. — В неї що день, що ніч — усе одно. Інших справ нема, як причепуритися та погуляти. Одні чоловіки на думці.

— Чоловіки?

— Жах скільки! — жінка зробила великі очі. — Ні сорому, ні совісті в жіночки! Тільки ж в минулому році чоловіка поховала! Чоловік її у Денікіна служив. Його червоні поранили, він і лишився в Херсоні таємно, коли білі відступили. Думав за її спідницею відсидітися, а ЧК його тут і прибрало.

— Он як…

— Вона і півроку не прождала після його смерті, затріпала пеленою. Тепер з одним червоним льотчиком сплуталася, дивитись гидко! Та хіба він один!

Жінка сплюнула з серцем і, поправивши сорочку на грудях, промовила вже зовсім іншим тоном:

— Ходім, пообідаємо, я борщу наварила…

— Не треба, хазяєчко, не заробив поки що…

— Ще заробиш. На голодний живіт яка від тебе користь.

Йдучи обідати, Олексій, ще раз глянув на сусіднє подвір'я. Хазяйка перехопила його погляд. Ревниво сказала:

— Що ви за люди, чоловіки! Нюх у вас, чи що, такий на легку жінку! Диви! Тільки побачив, а вже очей не може відвести. І що в ній такого!.. Ти до неї сходи, вона добра, не відштовхне.

— Облиш, хазяйко! — з робленою ніяковілістю відмахнувся Олексій. — Спересердя ти на неї наговорюєш…

Він влучив точно. Жінка посатаніла.

— Не така? Та я її як облуплену!.. Та я, може, половини не скажу, що знаю! У неї тепер льотчик за постійного ночує, а крім нього, ще штуки три просто так ходять. Вночі подивись: ледве цей засне, вона шасть у город, а там уже чекають!..

— Хто чекає?

— Хто, хто! Такі ж, мабуть, як і ти, любителі!

— Ну, мені це ні до чого! — суворо вимовив Олексій. — Я таких жінок не поважаю. Від них одна морока і неподобство. Я цього не люблю!..

Він поспішив перевести розмову на інше, щоб відвернути увагу хазяйки. В думці Олексій вже вирішив будь-що лишитися тут на ніч і перевірити, чи правду говорить хазяйка.

В хаті він сів коло вікна, щоб ні на мить не спускати з очей вулицю. Біля стола разом з ними примостилась горбата бабуся з каламутними, немов пліснявою покритими, очима. Хазяйський синок дивився на Олексія з цікавістю, забувши про обслинений палець, який тримав у роті. Хазяйка метушилася, накриваючи на стіл. Відчувалось, що її хвилює присутність мужчини. Вона швидко рухалась по кімнаті, легко оберталась, обдаючи Олексія свіжим запахом хліба і домашнього мила, і без угаву розповідала про своє колишнє життя-буття, про чоловіка, про батьків, до яких вона думає перебратись, коли «фронт піде далі», бо самій «дуже сумно»…

Вибравши хвилинку, Олексій попросив:

— Хазяєчко, може, дозволиш на твоєму дворі заночувати? Зате вже завтра прямо з сонечком за роботу.

— Що ти все — хазяєчко та хазяєчко! — ображено сказала вона, — Либонь у мене християнське ім'я є. Зови Ганна. А прізвище моє Усаченко. Це по чоловіку. А від роду я Свиридова. Батько мій з-під Твері — це в Росії, біля самої майже Москви…

— То як же, дозволиш переночувати? — нагадав Олексій.

— Ночуй, — червоніючи і не дивлячись на нього, відповіла вона. — Місця вистачить.

— А мені багато не треба. Я на горищі пересплю — хіба погано? Там сіно, я бачив.

— Як хочеш…

Воронько з його групою більше не з'являвся. Очевидно, в ЧК вони повернулись іншим шляхом.

Коли Олексій знову взявся до роботи, день уже згасав. Гострішими стали запахи в повітрі, помітнішою тиша. Врангелівська артилерія сьогодні мовчала. Мабуть, вороги не хотіли марно витрачати снарядів. Це був перший відчутний результат вчорашньої операції. На якийсь час зв'язок між шпигунами і лівим берегом був перерваний.

Олексій завзято стукав сокирою. В сусідньому дворі господарювала зігнута, одягнута по-вдовиному старуха із злим, скарлюченим носом. Від Ганни Олексій дізнався, що це мати Надії Дунаєвої. Сама Надія майже не з'являлася на подвір'ї.