Кейт Мосс - Гробниця

Пересвідчившись, що подальші вмовляння є даремними, Леоні та Луї-Анатоль вислизнули крізь засклені металеві двері на веранду. За ними слідом пішли Беяр та Маріета. Раптом з натовпу захисників будинку почувся одинокий голос:

— Щасти вам, мадамо Леоні! І тобі, малий. Ми чекатимемо на ваше повернення.

— І вам того самого, — відповів хлопчик тоненьким голосочком.

Надворі було холодно. Мороз кусав за щоки й вуха. Леоні накинула на голову капюшон. Із протилежного боку будинку було чути ревіння юрми, яка й досі стояла трохи подалі, але від самого звуку всім стало лячно.

— Куди ми йдемо, тітонько Леоні? — прошепотів Луї-Анатоль.

У його голосі чувся страх.

— Ми підемо через ліс туди, де на нас чекає з екіпажем Паскаль, — відповіла вона.

— А чому він жде нас саме там?

— Тому що ніхто не повинен чути й бачити нас, — похапливо відказала Леоні. — А потім, таємно й мовчки — чуєш, мовчки! — ми поїдемо до будинку мосьє Беяра в горах.

— А це далеко?

— Далеко.

Хлопець на мить замовк.

— А коли ми повернемося? — спитав він.

Леоні закусила губу.

— Уяви собі, що ми граємо в піжмурки, от і все. А тепер — т-с-с-с! — вона приставила до рота палець. — Ми мусимо поспішати, малий. Поводься тихо та спокійно.

— І дуже-дуже хоробро.

Пальці Леоні намацали колоду карт у кишені.

— А, дійсно. І хоробро.

«Підпалюйте!»

Натовп, за наказом Константа вийшовши до озера позаду будинку, почав устромляти смолоскипи в густий самшитовий живопліт. Минуло кілька хвилин, і кущі зайнялися — спочатку мереживо гілок, а потім стовбури. Вони затріщали й зашипіли, як петарди на стінах Сіте. Вогонь посилився, колихнувся вітром — і загуготів.

Потім пролунала нова команда: «Уперед!»

Оминаючи озеро, натовп чоловіків кинувся через галявину, проламуючись крізь кущі огорожі. Перекидаючи вазони з декоративними квітами, напасники заскочили на веранду.

За ними на відстані кульгав Констант, тримаючи в одній руці цигарку, а другою важко спираючись на ціпок. Він неначе замикав парад на Єлисейських Полях.

0 четвертій годині того-таки дня, пересвідчившись, що Леоні Верньє вже виїхала до Кустосси, Констант звелів підкинути в місто трупик іще однієї дитини, вбитої за його наказом, із метою ще дужче розбурхати батьківські почуття мешканців. Його поплічник привіз на возику понівечене тіло на Пляс дю Перу, де вже чекав Констант. Незважаючи навіть на слабке здоров’я, йому було нескладно заволодіти увагою юрби. Такі страшні рани не могли бути завдані твариною, завіряв Констант. На це могла спромогтися лише якась надприродна істота. Та, яку ховають у Домен де ля Кад. Диявол. Демон.

Тим часом у Рен-ле-Бені якраз був кучер з маєтку. Невеликий натовп накинувся на хлопця, вимагаючи від нього пояснень, як приборкували тварюку й де її тримали. І хоча він відкидав безглузді звинувачення, це лише сильніше розпалило знавіснілий натовп.

1 тут Констант запропонував узяти будинок приступом і в усьому пересвідчитись на власні очі. Ця ідея вмить оволоділа натовпом, який тільки й чекав спонуки до активних дій. Іще кілька хвилин — і люди вже самі вмовляли його вести їх на штурм Домен де ля Кад.

Констант зупинився під верандою, виснажений ходьбою. Він спостерігав, як юрма, розділившись на дві колони, оточила будинок з боків та спереду й скупчилась позаду будинку на кам’яних сходах, що вели на веранду.

Спочатку запалав смугастий навіс, що тягнувся вздовж усієї веранди. Якийсь хлопець, видершись по плющу, підпалив його, встромивши смолоскип у складки матеріалу під стіною. Незважаючи на жовтневу сирість, тканина спалахнула й розгорілася за лічені секунди, а смолоскип, пропаливши діру, гепнувся на веранду. Хмара задушливого чорного диму злетіла в нічне небо, наповнивши повітря смородом паленого брезенту й олії, якою він був просякнутий.

Пролунав чийсь вигук, перекриваючи хаос і гармидер: «Шукаймо диявола!»

Здавалося, від вигляду палаючого навісу пристрасті селян розгорілися ще дужче. Почувся дзвенькіт скла, розбитого важким кованим чоботом. Велика скалка вп’ялась у товсті зимові штани чолов’яги, і той ударом ноги відкинув її геть. Затріщало скло в інших вікнах. Одна по одній вишукані кімнати ставали жертвою озвірілого натовпу, який почав тицяти смолоскипами в штори, підпалюючи їх.

Троє нападників підняли кам’яну урну й, використовуючи її як таран, почали гепати у двері. Друзки скла розлетілися на всі боки, метал погнувся, рама не витримала, і двері впали. Трійко селян кинули урну додолу, і натовп заповнив залу та бібліотеку. Ганчірками, просякнутими смолою та олією, напасники підпалили полиці з червоного дерева. Книги почали хутко займатись одна по одній, бо сухий папір та древні шкіряні палітурки спалахували, немов сірники. Вогонь, потріскуючи та шиплячи, застрибав з полиці на полицю.