Кейт Демід - Біль моря

І хоча час був не для кави, я не заперечив…

Кава заварена, ми мовчки сидимо навпроти один одного. Білл бере до рук чашку, робить ковток і починає розповідь.

– Твій батько ходив у море протягом двадцяти років, він був не тільки гарним моряком, а й чудовим чоловіком. Коли я прийшов до них на судно, усі скептично віднеслись до мене… Я був старший твого батька за віком, але досвіду роботи в мене не було… Твій батько взяв мене під опіку, ми стали друзями, і 13 років тому у нашу з ним останню подорож він мені розповів, що після того, як він повернеться додому, до родини, він піде у відставку…

– У відставку? – перебив я Білла. – Але чому тоді він не повернувся?

– Ти молодий і нетерплячий, але дослухай історію до кінця, ти все зрозумієш, – і він продовжив. – Ця подорож повинна була стати останньою у його кар’єрі…

Білл на кілька хвилин замовк, я не сказав за ці кілька хвилин жодного слова…

– Але щось пішло не так, – продовжив Білл. – В морі згустився туман, та ще й такий, що якщо ти витягнеш руку перед собою – не побачиш власних пальців. Ми збавили хід… Попереду розпізнали сушу… Це був острів… Але як він там опинився, ні- хто й гадки не мав: на мапі він не позначений, і з курсу ми не збивалися, цей острів був дещо дивним і міг стати проривом у науці. Уяви: знайти острів, бути першою людиною, що ступила на ці землі. Як я вже казав, хід ми збавили, а до острова причалили надто швидко… Склалося враження, наче він сам рухався нам назустріч, – і знову в розмові Білла пауза, а в його очах – страх.

Але він продовжує:

– Біля цього острова ми вирішили зостатися, допоки туман не розсіється. Це й було нашою помилкою. На караулі лишилося два хлопці, що їх називали Джой і Рой, два брати, схожі як дві краплі води. Я від втоми швидко заснув. А далі все як у тумані: прокинувся від крику, побачив метушню навкруги, і Карл… Він хотів пояснити мені, але від страху я нічого не зрозумів. Через декілька хвилин розум прояснився, і я зрозумів, що крик доносився з острова. Туман розсіявся і ми побачили, що той острів за розміром не такий вже й великий – одна скеля і декілька дерев. Капітан запитав, хто піде й перевірить острів. Добровольцем визвався твій батько. Майже шість годин його не було… Ми відправилися на пошуки… Увесь острів обійшли за дві години і не знайшли його… Ми вирубали всі дерева й кущі, щоб знайти товариша, але марно… Його ніде не було… Після зникнення Карла багато хто пішов із судна, я – у тому числі.

Білл замовк. Я втратив здатність розмовляти, в мене був шок… Як вони могли відпустити його одного? Чому вони його не знайшли? І головне – як він зник? На всі ці питання я хочу почути відповідь, знайти відповідь, а для цього мені потрібно в море… В море… Я на довгі 13 років втратив батька, й не віриться, що на березі знайду відповідь. Але я готовий спробувати.

– Білле, відведи мене до «Перлини».

– Ти схожий на свого батька… Імпульсивний, готовий вхопитися за єдину зачіпку. Це згубить тебе…

– Білле, відведи мене до «Перлини», ти мене чуєш?

В очах Біла був туман, мені здалося що тілом він тут, а думками – вже далеко.

– Марку, я вже старий, але знаючи твого батька і розуміючи, що ти такий як він, я знаю, що побачивши вітрильник, ти захочеш ризикнути… Захочеш знайти острів і батька. Я не зможу піти з тобою у море, я старий, пішовши під вітрилом, я вже не повернусь, загину в морі.

Я розумів, що слова моряка були чистою правдою.

– Білле, ти мене зрозумій, це – шанс, це – можливість… 13 років я не знав нічого. В мене було безліч думок, я ледь не змирився з тим, що його більше не побачу.

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.