Гасан Сеидбейли - На далеких берегах

— З чого почнемо?

— По-перше, вам треба буде змінити зачіску. У вас погане волосся, спробуйте помастити його вазеліном…

І зачешіть назад; лоб має бути відкритим. Ви все знайдете у ванній кімнаті. Потім Мазеллі підшукає для вас німецьку форму. Михайло любив появлятися в Трієсті, вдаючи з себе німця. До речі, а зброя у вас якої системи?

— Парабелум.

— Зійде… Ну, а по-третє, я доручу синьйорові Мазеллі негайно провести вас у порт, скажу йому, що вас цікавлять військові кораблі німців. Він не знає, для чого вас прислали до мене.

— А якщо ми наткнемось на фельджандармерію і я не встигну порішити старого?

— З Мазеллі ви можете почувати себе цілком безпечно, — його ніхто не зачепить.

— Коли треба буде стріляти?

— Щоб краще роздивитись порт, ви вийдете за місто й підніметесь на височину… Там ми і знайдемо вас. Стріляйте, тільки-но почуєте наші кроки.

— Мені можна пройти до ванної кімнати? — спитав Зденек.

— Так, будь ласка. Я піду по Мазеллі.

Хвилин через тридцять Зденек у формі німецького офіцера йшов разом з Мазеллі глухими вулицями Трієста.

Старий ледве встигав за Зденеком. Щоб не відстати зід агента, йому доводилося дріботіти за ним по-півнячому, вистрибом. Усю дорогу агент мовчав, не помічаючи Мазеллі. З тих пір як оселився цей американець, з ним, Мазеллі, взагалі перестали рахуватися. Ех, з яким задоволенням прибрав би він Беннета з своєї дороги!

— Поспішайте, синьйоре, поспішайте, — на ходу кинув Зденек. — Час не жде.

— Минулося моє, — уривано зітхнув Мазеллі. — Не ті вже літа в мене, щоб бігати вулицями.

Одначе він прискорив ходу.

В портовій частині міста було безлюдно. Тільки біля гранітного пірса, де в ряд стояли носами до берега військові пароплави, спроквола, ліниво походжали вартові. Берегова охорона… На майдані з'явився чоловік у цивільному. Він підійшов до вартових, фамільярно кивнув їм:

— Як справи, хлопці?

— Та ніби нічого, — відповів високий німець, — вибухів нема, день погожий…

З моря дув теплий вітрець.

Чоловік у цивільному озирнувся і, ставши одразу серйозним, сказав:

— Ось що, хлопці. Я помітив зараз на березі двох підозрілих. Треба їх узяти.

Високий німець посміхнувся:

— Підозрілих тут повне місто!

— Я знаю, що кажу! — твердо вимовив чоловік у цивільному. — Їх треба схопити. Здається, це чимала здобич.

Рябий німець, який, видно, очолював охорону, спитав:

— А чому ми повинні вам вірити?

Карранті — це був він — подав рябому оранжову перепустку, видану йому Шульцом. Німці одразу виструнчились.

— Де вони? — коротко спитав рябий.

— Я проведу вас…

… У Мазеллі був жалюгідний вигляд, коли він видирався на високий пагорб, звідки добре було видно бухту. Він ішов уперед, але раз у раз втрачав рівновагу, задкував, і тоді Зденек підштовхував його. Нарешті Мазеллі, важко відсапуючись, зупинився:

— Може, ви зійдете на гору без мене, а я зачекаю вас унизу?

— Ні, синьйоре, мені потрібні будуть ваші пояснення, — похмуро кинув агент.

Мазеллі знову почав дертися вгору. В цей час унизу загупали чиїсь кроки. Почувши їх, Зденек вийняв з кишені парабелум, не поспішаючи звів його, прицілився і випустив у потилицю Мазеллі одну за одною дві кулі. Той по інерції ступив уперед, до шпиля пагорба, на соту частку секунди завмер, ніби роздумуючи, чи стояти, чи зробити ще один крок, і ниць упав на землю.

Підбігши до нього, Зденек для певності всадив у труп ще кілька куль. Але тут підоспіла берегова охорона, і Зденек почув різкий голос Карранті: «Взяти!» Вія оглянувся на голос. Обличчя Зденека взялося гнівом і здивуванням:

— Так ось він де, зрадник! — І, продовжуючи гру, Зденек плюнув Карранті в обличчя. Все йшло як по писаному. От тільки з плювком Зденек переборщив… Карранті поморщився.

Зденек спробував відстрілюватись, та виявилося, що магазин його пістолета порожній. Тоді він у відчаї швиргонув пістолет у солдата, який кинувся на нього. Важкий парабелум влучив націстові в перенісся; солдат застогнав і повалився. Але хтось одразу ж оглушив Зденека прикладом автомата; він, охнувши, схопився за голову… «Що ж, — майнула думка, — Карранті робить усе як слід… Одначе нелегко грати роль Михайла».

В гестапо Карранті пізнав у затриманому Михайла й домовився з Шульцом, що той принесе йому протокол допиту. Зденека хутко привели до пам'яті, й він почав поводитися так, як учив його Карранті.

Стомлений кровопролитною війною, байдужий до всього на світі, зрозумівши, що партизани протримаються недовго, що дальший опір безглуздий, мнимий Михайло розкрив націстам усе, що знав, про партизанів. При цьому він тримався мужньо, з гідністю, не як зрадник, а як лицар, що визнав себе переможеним.