Бенно Фелькнер: Долина Гнівного потоку

Гол Слейтер цілий ранок майже ні до кого не озивався. Він боявся за Мура і все шукав його очима.

З’явився Гай Джілберт. Удвох з Арчі вони повільно пробиралися попід горою, несучи на руках Ларрі. Рут тихо скрикнула й рушила їм назустріч. На Гаєвому обличчі з’явилися глибокі зморшки, воно постаріло, а скроні засріблилися сивиною. Він обняв Рут, і дівчина заплакала.

Після полудня всі, хто лишився живий, зібралися в горішньому кінці долини. Повінь сюди не досягла. Семюела Мура серед урятованих не було.

Другого дня більшість людей виїхали з долини.

Через три дні Гол Слейтер з корктаунцями та ще кількома чоловіками стояв коло того місця, де нова річка витікала з гір. Вона закрутами прокладала собі шлях і бігла в глиб піщаної пустелі. Едвард Фінні, що стояв поруч з Голом, прошепотів:

— Зміїна річка.

Корктаунцям сподобалася назва: справді звивається як змія. Та Ед, кажучи так, думав про Чортову пащу і про те, що він бачив у ній на дні.

Увечері вони сиділи коло багаття і радились.

— Треба до цієї річки прийти весною з ночовками. Сюди, мабуть, нанесе золота, — сказав один чоловік.

Гол Слейтер глянув на нього.

— Річка зробить із цієї пустелі родючий край, тут виростуть великі ферми. Я весною кину той посушливий Корктаун і побудуюсь тут.

Дехто схвально кивнув головою.

Ніч була холодна. Чоловіки полягали спати коло самого вогнища, віддавши вцілілі ковдри жінкам.

Едвард Фінні довго не спав, усе вдивлявся в зоряне небо. Йому не йшла з думки золота жила в урвищі і все те золото, що його повінь знесла в провалля і лишила там на дні. І їхній старий приятель зостався ніби його вічним охоронцем.

Кілька днів вони їхали, не шкодуючи сили, і нарешті гори лишилися позаду тільки темною смужкою. Едвард Фінні, останній у валці, обернувся і довгу хвилю замислено вдивлявся в ту імлисту пасмугу.