Василий Ардаматский: "Сатурна" майже не видно

Першою прибула машина з номером 30–32. Водієм її виявилася жінка. І відразу ж Глєбов документально встановив, що в той час, коли трапилася подія, ця машина за викликом обслуговувала народного артиста республіки Смирнова-Сокольського.

Артамонов після Гернгросса возив ще з десяток пасажирів і вже після полудня одвіз веселу компанію в Химки. І там він влип: біля під'їзду річкового вокзалу стояла ціла валка вільних таксі. Повертатися в місто впорожні — невигідно, буде холостого пробігу кілометрів з сім. Але він помітив, що таксі все ж потроху розбирають, і вирішив ждати своєї черги й подрімати.

Його розбудив літній водій.

— Слухай-но, тебе в гараж начальство кличе. Негайно. По радіо зранку трублять. Мабуть, порушення якесь зробив?

— Ніяких порушень не було! — розізлився Артамонов, але згадав про контроль на вокзалі.— А може, ти помилився, не про мене йдеться?

— Точно. 30–37. Номер прямо в мозок удовбали — кличуть, кличуть…

А твій номер який?

А тобі навіщо?

— Легко сказати, такий холостяк треба зробити! На випадок чого підтвердиш, що я з Химок відчалював.

— Це можна. Номер мій — 40–14. Прізвище — Соловйов.

Артамонов записав і лютий, як біс, рвонув машину з стоянки… «Є ж на світі такі люди! Сам тицьнув п'ятірку і помчав, мов на пожежу. А потім схаменувся і ще й тарарам зчинив. Номерок мій запримітив. А втім, він не міг його побачити. Він ні спереду, ні ззаду машини не заходив. А на щитку після фарбування номера нема. Отож, міг він помилитися номером? Міг. А якщо він сидить у гаражі власною персоною? Тоді справа кепська — плакала моя п'ятірка. Але, може, взагалі щось інше — накапав контролер?»

У гаражі пасажира не виявилося. Замість нього з Артамоновим розмовляв симпатичний молодий товариш. Це був Глєбов.

— Розкажіть мені, де ви були сьогодні між десятою і одинадцятою ранку, — попросив Глєбов.

Артамонов хотів було спитати, а хто ти такий, щоб я для тебе балачки розводив, але одразу ж подумав, що трубити півдня по радіо марно не будуть.

— Де я в цей час був? Дайте-по пригадати… Значить, Преображенка. Потім ЦПКіВ Горького… Потім ГУМ… Потім Савеловський… Потім знову ГУМ… Потім Химки. А звідти на виклик сюди.

— А в районі Третьяковки ви не були?

Артамонов відповів не відразу, ніби силкувався пригадати. Насправді ж він швидко міркував: «Ясно — здача. Бучу зчинила бісова душа. Але засікли мене, очевидно, точно і петляти небезпечно. Нехай вона згорить, ця тричі проклята п'ятірка!»

— Так, я був і там.

— Там ви взяли високого статечного чоловіка у світло-сірому костюмі? — спитав Глєбов.

— Ну, взяв. І що з того?

— Куди ви його відвезли?

— Метро Білоруський вокзал.

Артамонов дивився на симпатичного молодого товариша, бачив, як той хвилюється, і не міг зрозуміти, чого б це. Невже через нещасні чотири карбованці з полтинником?

— Він зайшов у метро?

— Не те що зайшов — вбіг.

— Дорогою він що-небудь казав?

— Тільки «хутчіш» та «хутчіш». Я йому сказав, що не хочу штраф платити, тоді він заявив, що всі штрафи заплатить сам. Щедрий… на слово.

— Він говорив по-російському?

— Так. Тільки він, по-моєму, не росіянин, слова калічить.

— Як він з вами розплатився?

— Добре розплатився, — почав посміхаючись Артамонов.

— Мене не цікавить сума, — перебив його Глєбов. — Він платив монетами чи бумажкою?

— Бумажкою, бумажкою… — огризнувся Артамонов.

— Вона у вас збереглася?

Артамонов м'явся, знову вдаючи, що хоче пригадати, чи є в нього та п'ятірка.

— Товаришу Артамонов, це дуже важливо, щоб бумажка виявилася у вас! Дуже важливо!

Артамонов не кваплячись дістав гаманець і витяг з нього п'ятірку. Він уже розумів, що справа не в здачі.

— Обережніш! — крикнув Глєбов. — Тримайте за кінчик.

Артамонов кинув п'ятірку на стіл.

— Спасибі, товаришу Артамонов. Велике вам спасибі. Ви не уявляєте, як дорого коштує ця п'ятірка.

— Чому ж це не уявляю?

— Вам збитків зазнавати ні до чого, — спохватився Глєбов і, вийнявши з кишені п'ять карбованців, віддав їх Артамонову. — Поки що ви вільні.

— Що значить поки що? — стривожився Артамонов.

— А те, що вас не мусить здивувати, якщо ми викличемо вас до себе в КДБ. Можливо, треба буде з вашою допомогою встановити особу цього пасажира. І останнє: нікому про подію жодного слова.

— Зрозуміло…. — здивовано сказав спроквола Артамонов, підвівся і, переступаючи з ноги на ногу, зніяковіло додав: — Він, між іншим, здачі не взяв. На лічильнику було всього сорок сім копійок.