Григорий Гребнев: Втрачений скарб. Інший світ

Кортец часто користувався консультаціями Бібевуа і з повагою ставився до нього, не звертаючи уваги на кумедні манери “професора”. Зараз він бачив, що Бібевуа захоплений якоюсь роботою; звичайно зарозумілий і безцеремонний з бідняками, Кортец, проте, не наважувався окликати його.

— Мосьє Кортец! — не повертаючись, сиплим голосом сказав Бібевуа. — Ви хочете перешкодити мені працювати?

Кортец догадався: Бібевуа побачив його відображення в темній шибці вікна.

— О ні, професоре, я почекаю…

— Вам доведеться чекати ще з годину. Я пишу статтю замість одного ідіота, що має учений ступінь бакалавра.

— Це цікаво. Яка тема?

— Палеографічне дослідження еволюції заголовних букв у мінускульному письмі дев’ятого століття…

— О-ла-ла! — з повагою вигукнув Кортец. — А що це за письмо? Хто його автор?

— Ви невіглас, мосьє Кортец! — просипів Бібевуа, не перестаючи строчити свою статтю. — Це не чийсь особистий лист, а тип латинського рукописного письма. Висловлюючись сучасною мовою, це шрифт, яким написано більшість рукописів латинських класиків…

— Розумію, професоре. Я прийшов невчасно, але… бачите, у мене приблизно така сама тема, — стараючись говорити якомога м’якше, сказав Кортец.

— Теж стаття?

— Ні… Консультація… Зі мною старовинний рукопис.

Бібевуа перестав писати і повернувся до нього всім тілом:

— Покажіть…

Кортец передав йому пергамент, залишений Джейком Бєльським. Тепер пергаментний аркуш був прикріплений ріжками до ватманського паперу і таким чином його зворотний бік був закритий.

Бібевуа поправив окуляри і пронизливий поглядом уп’явся в текст. Через хвилину він підняв голову і подивився на Кортеца. Той мовчки чекав.

— Підробка?.. — тихо спитав Бібевуа.

Кортец розвів руками:

— Не знаю. Це ви повинні мені сказати.

Бібевуа схопився, підбіг до настільної лампи і знов уткнув свій гострий ніс у пергамент. Потім, метушливо понишпоривши в кишенях, витяг лупу. Кортец з цікавістю стежив за його рухами.

Бібевуа довго розглядав аркуш в лупу. Він був явно схвильований.

— Неймовірно! — пробурмотів він нарешті. — Оригінал! Ви знаєте, що це?

Кортец непевно ворухнув кошлатими бровами:

— Приблизно…

— Це перша сторінка книги, яку вважають утраченою. Разом з іншими скарбами візантійської столиці вона була вивезена в Рим із Константинополя в середині п’ятнадцятого століття. Дальша доля її невідома! — Голос Бібевуа звучав патетично. — Цьому пергаменту нема ціни. Як він до вас потрапив?..

— Я потім розкажу вам, професоре, — ухилився од прямої відповіді Кортец. — А що тут написано?

— Прошу! Ось точний переклад: “ Кіклос. Антологія візантійських поетів. Епіграми елегічні, сатиричні і любовні, зібрані Агафієм , юристом і поетом”.

— Цікаво… — задумливо сказав Кортец.

— Яка розкіш! — з захопленням вигукнув Бібевуа, розглядаючи емблему стародавньої титульної сторінки. — А де ж уся книга?

— У мене є надія, що з допомогою цієї титульної сторінки я знайду всю книгу, — багатозначно промовив Кортец.

Він забрав пергамент з рук “професора”, коли той спробував одірвати ватманський папір.

— Ви добре заробите, якщо знайдете її. За таку книгу заможні колекціонери дадуть багато грошей, — сказав Бібевуа.

— Наприклад?

— Оцінщиком мене візьмете? — хитро підморгнувши, запитав Бібевуа.

— Візьму.

— Глядіть! Без обману. Ця книга повинна коштувати не менш як сто тисяч доларів. Мій гонорар скромний, два проценти.

Кортец поплескав Бібевуа по спині.

— Я люблю вас, професоре, і тому частину гонорару можу запропонувати вам зараз.

Бібевуа пожвавішав:

— О! Це було б непогано.

Кортец підійшов до дверей і покликав:

— Мосьє Птібо!

Буфетника не довелося довго чекати.

— Професор винний вам три тисячі франків?

— Цілком правильно, мосьє.

Кортец вийняв бумажник і відрахував кілька кредиток.

— Ви більше не боржник пана Птібо, — весело сказав він, звертаючись до Бібевуа.

— Віват, дон Педро Кортец! — вигукнув Бібевуа. — Сподіваюсь, ви тепер не маєте сумніву в моїй кредитоспроможності, мосьє Птібо?

— Сьогодні не маю, а завтра знову сумніватимусь, — відповів Птібо, з іронією і жалістю дивлячись на нього.

— В такому разі, приготуйте мені склянку коньяку, — чемно попросив Бібевуа. — Я підійду до вашої стойки, як тільки закінчу статтю.

Кортец витяг з бумажника ще одну кредитку і подав Птібо.

— Я у великому боргу перед професором і не хочу, щоб він сьогодні був вашим боржником, — сказав він і, потиснувши руку Бібевуа, попрямував до виходу.