Леонид Платов - Секретний фарватер

Шубіну здавалося образливим, що “Летючого Голландця” захопить хтось інший, а не він, Шубін. Ще добре, якби захопили моряки, а то, ні сіло ні впало, чомусь армійці,— а втім, цілком шановані товариші.

У центрі Кенігсберга спустив скат, Князєв і Павлов залишилися допомагати шоферові, а Шубін вирішив пройтися, щоб розім’ятися і заспокоїтись.

Навколо було принишкле місто-попелище.

“Як гукнеш, так і відгукнеться”, — подумав Шубін, згадавши про Ленінград. — Гукнулося на одному кінці Балтики, відгукнулося на другому”.

Сюди б спеціальними ешелонами отих фабрикантів зброї, воєнних монополістів, усю люту, жадібну зграю! Узяти б їх за барки, трусонути, ткнути носом у ці купи щебеню, в скручену клубком залізну арматуру, в те, що залишилося від знаменитого колись Кенігсберга! Дивіться! Усвідомте! Відчуйте! Це ви перетворили його у попелище, бо така невідворотна сила віддачі, на війні!

Дивно було бачити тут бузок. Ніде і ніколи не зустрічав Шубін так багато бузку, причому такого гарного. Повний, незвично пишний, він настирливо пробивався скрізь поміж руїн. У його заростях починали невпевнено тьохкати солов’ї, ніби пробуючи голос і здивовано прислухаючись до тиші, яка панувала навколо.

Шубіну спало на думку, що штурман “Летючого Голландця” родом з Кенігсберга. У кают-компанії під час обіду він спитав уявного Пірволяйнена, чи не був той у Кенігсбергу. І уявний Пірволяйнен ледве стримався тоді, щоб пустотливо не бовкнути: не бував, мовляв, але сподіваюся побувати!

От і побував!

Тихий голос поруч:

— Ессен! [32] Їсти! (Нім.) .

Мовчанка.

Знову боязке:

— Ессен…

Шубін опустив очі. Поруч стояв хопчик років шести у штанях на підтяжках. Обома руками він тримав маленьку порожню каструльку. Такі хлоп’ята з каструльками, судками, мисочками, завжди товпилися біля похідних кухонь у німецьких містах, які ми взяли.

Шубін присів навпочіпки перед малюком:

— Ві хайст ду, буббі? [33] Як тебе звати, малюк? (Нім.) .

— Отто…

Когось туманно нагадував цей малюк. Кого?.. Худеньке серйозне обличчя, здивовано підняті темні брови… Ні, не пощастило пригадати!

“Ессен”…

Сила віддачі на війні сліпа, як і будь-яка сила віддачі. Гармата, що стріляла по Ленінграду, відкотившись, ударила не Гітлера і не Круппа, а цього пуцьверинка, бідолашного Отто з Кенігсберга!

Шубін вернувся до машини. Ривком він витяг звідти узяті в дорогу консерви, чорний хліб, пакети з концентратами.

Хлопчикові уявився, мабуть, добрий Санта Клаус з його різдвяним мішком. Тільки мішок цей був кольору хакі, солдатський.

Шофер, моргаючи білястими віями, здивовано поглядав на Шубіна.

— Ти чого?

— Сказано ж, товаришу гвардії капітан-лейтенант: убий німця!

— Дурень ти! Про озброєного німця сказано, з автоматом на шиї, який осідлав танк, тим більше на нашій території! А з цього німця ще, може, будуть люди!.. Як гадаєш, Отто? Будуть з тебе люди?

Подарунки не вміщалися в каструльці, падали з рук. Шубін озирнувся. У пилюці лежала пробита німецька каска. Він підняв її, перевернув.

— От і каструлька знайшлася!

І на серйозному личку нарешті з’явилася усмішка, слабке відображення чарівливої усмішки Шубіна.

Шубін пішов разом з Отто, щоб у нього по дорозі не відняли їжу. Із підвалів, розколин, дверей і вікон, наче шпаки із шпаківень, висувалися мовчазні німці і дивилися на цей похід. Попереду простував німецький хлопчик, притискаючи до себе перевернуту каску, вщерть наповнену продуктами, слідом ішов російський моряк.

Будинок Отто був печерою в буквальному розумінні цього слова. Над низьким входом нависали якісь рейки і бетонні плити, з яких стирчала арматура.

З печери виглянула стара жінка — чи вона тільки здавалася старою? її виснажене обличчя було припорошене пилюкою.

Шубін кивнув малюкові і швидко попрямував до машини, злякавшись, що йому почнуть дякувати.

Потім вілліс, вихляючи поміж руїн, швидко проїхав через Кенігсберг і зник у хмарі пилюки…

Яким же ти будеш, буббі, коли виростеш? Двадцять тобі сповниться, мабуть, у 1959 чи 1960 році. Чи забудеш ти цього російського військового моряка, який подарував тобі повну каску продуктів серед руїн Кенігсберга?

Невже забудеш?..

У місто Пальмніккен, де стояли гвардійські катери, Шубін повернувся надвечір.

Усі помітили, що він не те, щоб невеселий, — командирові перед боєм не можна бути невеселим, — а якийсь начебто задумливий.