Эдгар Берроуз - Повернення Тарзана

— Вам подобається, що двоє мерзотників переслідують вас?

Вона, здавалося, не знала, що відповісти, і мала знічений і нещасний вигляд. Тарзан побачив зловтішну усмішку Рокова, що зазміїлася на його губах. Він зрозумів, що жінка боялася цих людей і не наважувалася сказати правду перед ними.

— В такому разі, - сказав Тарзан, — я діятиму на власний розсуд. Вас, — він повернувся до Рокова, — це також стосується і вашого приятеля, я попереджаю, що з цієї хвилини до кінця рейсу не спущу з вас очей. І якщо помічу, що ви хоч якось скривдили цю жінку, вам доведеться звітувати безпосередньо мені. Жодного задоволення вам це не дасть. А тепер забирайтесь геть.

Він схопив Рокова й Павловича за коміри і легко викинув їх за двері. Молода жінка дивилася на нього здивованими очима.

— А ви зробите мені велику послугу, — сказав він їй, — якщо повідомите мені у разі якоїсь нової спроби замаху на вас з боку цих мерзотників.

— Ой, мосьє, - сказала вона. — Я б не хотіла, щоб ви постраждали. Ви набули собі лютого й підступного ворога, який не зупиниться ні перед чим. Вам тепер треба бути дуже обережним…

— Пробачте, мадам, моє ім’я Тарзан.

— Мосьє Тарзане… Не думайте, що коли я не згодилася гукнути когось з екіпажу пароплава, то я не вдячна вам до глибини душі за вашу мужню, лицарську поведінку. Добраніч, мосьє Тарзане. Я ніколи не забуду, чим зобов’язана вам. — І з чарівною усмішкою вона поклонилась Тарзанові.

Тарзан був вельми здивований. Двоє на кораблі — ця жінка і граф де Куд-зазнавали якихось дивних замахів з боку Рокова та його спільника і чомусь не хотіли віддавати їх до рук правосуддя. Дивина!

Перед тим як лягти спати, Тарзан напружено думав про чудову молоду жінку, заплутане життя якої завдяки долі химерно сплелося з його власним… Але ж він навіть не знає, як її звати… Тоненька золота обручка свідчила, що вона одружена. Хто ж цей щасливець? До останнього дня рейсу Тарзанові більше не довелося зустріти жодного з дійових осіб драми, відлуння якої докотилося до нього. Вже був вечір, коли він раптом зіткнувся з молодою жінкою. Вони обоє з різних боків ішли до своїх крісел на палубі. Вона мило всміхнулася, привіталася з Тарзаном і майже зразу заговорила про випадок у її каюті, свідком якого вій був два дні тому.

Здавалося, її непокоїло, що знайомство з такими непевними людьми, як Роков і Павлович, може понизити її в очах Тарзана.

— Я вірю, що ви не склали про мене недоброї думки через такий прикрий випадок тоді, у вівторок увечері. Я дуже страждала. Я лише нині зважилася вперше вийти з каюти. Мені було незручно з’являтися на люди, — сказала вона.

— Про сарну не судять по левах, що нападають на неї, - заперечив Тарзан. — Я бачив цих людей раніше за деякими справами в кімнаті для курців. Якщо мене не зраджує пам’ять, це було напередодні нападу. Люди такої вдачі схильні до всього нікчемного і ненавидять усе шляхетне.

— З вашого боку дуже люб’язно було пояснити все це таким чином. Я вже чула про пригоду з картами. Мій чоловік мені все розповів.

— Ваш чоловік? — перепитав Тарзан.

— Так. Я графиня де Куд. Я почуваю себе перед вами боржницею. Отож не обтяжуйте мій борг.

І вона всміхнулася йому так ніжно, що Тарзан відчув: чоловік може наважитись і на далеко більший подвиг.

Цього дня він більше не бачив її, а наступного ранку в метушні випустив з очей. Але у виразі її очей, коли вони розлучалися, було щось таке, що переслідувало його. Ті очі були журливо задумливі, коли говорили про те. як легко зав’язуються дружні стосунки під час океанських мандрівок і як легко ці стосунки пориваються раз і назавжди.

Чи зустрінуться коли-небудь вони знову, думав Тарзан.

Приїхавши до Парижа, Тарзан подався просто в дім свого давнього друга Д’Арно. Лейтенант відразу дав йому добру нагінку за рішення відмовитися від титулу та маєтків, які згідно з законом дісталися йому від батька, Джина Клейтона, покійного лорда Грейстока.

— Ви збожеволіли, любий друже. Так легковажно відмовитись не лише від багатства та становища, але й проґавити можливість довести всьому світові, що у ваших жилах тече кров двох найвідоміших родин Англії, - замість крові дикої мавпи. Просто неймовірно, щоб вам повірили, — і особливо міс Портер. Я ніколи не вірив цьому, навіть бачачи вас в африканських нетрях, коли ви роздирали сире м’ясо власноручно вбитих тварин міцними зубами і витирали масні руки об стегна. Навіть коли не було анінайменшого доказу, я був переконаний, що ви помиляєтесь, вважаючи мавпу Калу за свою матір. А тепер, маючи щоденник вашого батька з докладним описом страхітливого життя, яким він з вашою матір’ю жив на цьому дикому африканському узбережжі, маючи запис про ваше народження і найпереконливіший доказ — відбитки ваших власних пальців у дитинстві на сторінках щоденника, — як ви погоджуєтесь залишитися безрідним злиденним забродою без імені й коштів?