Эдгар Берроуз - Тарзан, годованець великих мавп

Дівчина засміялась.

— Ви не знаєте його! — відповіла вона й відчула, як все її єство затремтіло від гордого усвідомлення того, що ця людина належить їй.

— Я погоджуюсь, що варто почекати вашого супермена! — сказав, сміючись, капітан. — Мені б теж дуже хотілося з ним побачитись.

— У такому випадку почекайте його, мій дорогий капітане, — наполягала дівчина. — Я, у всякому разі, залишаюсь!

Француз був би вкрай здивований, коли б усвідомив справжній сенс слів дівчини.

Так, розмовляючи, вони йшли від берега до хатини, аби приєднатися до нечисленного товариства, яке розташувалося на похідних стільцях у затінку великого дерева.

Тут були професор Портер, пан Філандер, Клейтон, лейтенант Шарпантьє та два інші з їхнього офіцерського братства, а позаду ходила Есмеральда, яка подеколи докидала слівця до загальної розмови на правах давньої родинної служниці, якій усе вибачають.

Офіцери підвелися й віддали честь, коли їхній командир наблизився, а Клейтон поступився місцем Джейн.

— Ми щойно обговорювали долю бідолашного Поля, — сказав капітан Дюфран. — Міс Портер цілком слушно твердить, що ми не можемо бути переконані в його смерті, і це правда. З іншого боку вона стверджує, що відсутність вашого всемогутнього лісового приятеля означає, що д’Арно й далі потребує його допомоги, бо він поранений або перебуває в полоні у якомусь далекому селищі.

— Було висловлено думку, — додав лейтенант Шарпантьє, - що ця дика людина походить із племені чорношкірих, яке напало на наш загін, і що вона поспішала їм на допомогу.

Джейн швидко зиркнула на Клейтона.

— Це видається цілком вірогідним, — зауважив професор Поргер.

— Я не згоден з вами! — заперечив пан Філандер. — У нього було чимало можливостей завдати нам кривди або наслати на нас своє плем’я. Натомість, він упродовж усього нашого тривалого перебування тут неухильно відігравав роль нашого захисника й покровителя!

— Так-то воно так, — урвав його Клейтон, — проте ви не повинні забувати тієї обставини, що, окрім нього, тут на сотні кілометрів довкола живуть самі лише людожери! Він був озброєний достеменно так, як вони, і це змушує думати, що він підтримує з ними стосунки, а те, що він один білий серед тисяч чорних, доводить, що ці стосунки не можуть бути тільки дружніми!

— Певна річ, малоймовірно, щоб він не мав із ними стосунків, — зауважив капітан, — може, він навіть належить до цього племені!

— Або, — додав один з офіцерів, — можливо, що він прожив достатньо довго серед мешканців джунглів — звірів чи людей, — аби пізнати таємниці лісу і навчитися користуватись африканською зброєю!

— Ви міркуєте про нього відповідно до власних уявлень, панове, — сказала Джейн. — Звичайна біла людина, наприклад, будь-хто з вас, — перепрошую, я не надто вдало висловилась, — точніше, біла людина, розвинута вище середнього рівня фізично й духовно, запевняю вас, і року не змогла б прожити сама, без одежі, в тропічних джунглях! А ця людина не лише перевершує середнього білого силою і спритністю, а й настільки дужча за наших тренованих атлетів та силачів, наскільки вони перевершують новонароджених немовлят; його відвага й лють у бою рівняють його з диким звіром!

— Без сумніву у нього є відданий захисник, міс Портер! — зауважив, сміючись, капітан Дюфран. — Я переконаний, що кожен з нас залюбки згодиться вмерти сотню разів найлютішою смертю, аби лише удостоїтися схвалення хоча б наполовину такого відданого і такого прекрасного захисника.

— Ви не дивувалися б моєму захистові, - сказала дівчина, — якби бачили його так, як я, коли він бився за мене з величезним волохатим звіром! Якби ви бачили, як він кинувся на чудовисько, як бик кидається на ведмедя гризлі, без жодних ознак страху чи вагання, ви б теж повірили в його надлюдське походження! Якби ви бачили могутні м’язи, напнуті під брунатною шкірою, якби ви бачили, як він відводив від себе страшні ікла, ви б також вважали його непереможним! І врешті, якби ви знали, з якою лицарською шляхетністю він поводився зі мною, незнайомою дівчиною, то ви б відчули таку саму безмежну довіру до нього, як і я!

— Ви виграли вашу справу, чарівна захиснице! — вигукнув капітан. — Суд визнає підсудного невинним, і крейсер залишається ще на кілька днів, щоб він мав можливість повернутися й подякувати долі!

— На Бога, серденько! — закричала Есмеральда. — Чи не хочете ви сказати мені, що збираєтесь залишитись тут. у цій людожерницькій країні, тоді як у нас є можливість утекти на цьому самому крейсері? Не кажіть мені цього, любонько!