Эдгар Берроуз - Тарзан, годованець великих мавп

Тарзан збирався вже сам вирушити на розшук, коли несподівано помітив жовте гладеньке хутро звіра, який обережно скрадався крізь зарості до Клейтона.

Це був леопард Шіта. Тарзан уже чув тихе шурхотіння трави і не розумів, чому молодий білий не насторожився? Хіба він не чує наближення леопарда? Тарзан вперше бачив Шіту таким незграбним.

Але ні, біла людина справді не чула наближення хижака! Шіта приготувався до стрибка, і тоді у тиші джунглів пролунав жахливий клич великої мавпи перед нападом: Шіта повернувся і зник, зчиняючи шум у кущах.

Клейтон злякано схопився на ноги. Кров захолонула в його жилах. Ніколи досі за все своє життя такі страшні звуки не вражали його слуху. Він не був боягузом, але якщо будь-коли чоловікові доводилось відчувати на серці крижані пальці страху, то Вільям Сесіль Клейтон, старший син лорда Грейстока з Англії, відчув їх цього дня в гущавині африканських джунглів.

Шум у кущах від стрибка величезного тіла, що продиралось крізь зарості зовсім поруч, та звук крику згори, від якого холола кров, украй випробували мужність Клейтона, але він не міг знати, що був зобов’язаний життям цьому крикові і що крик цей видав його двоюрідний брат — справжній лорд Грейсток.

День хилився до вечора, і Клейтон, змучений, підупалий духом та знічений, не знав, що робити: чи далі продовжувати пошуки професора Портера, наражаючи своє життя на ризик загинути поночі в джунглях, чи вернутися до хатини, де він міг принаймні бути поруч із Джейн Портер, якій зусібіч загрожували небезпеки.

Йому не хотілося повертатися в табір без її батька, але ще більше не хотілося полишати її саму без захисту серед бунтівників зі “Стріли” та сотні невідомих небезпек джунглів.

Крім того, думав він, може, професор і Філандер уже повернулися в табір. Найімовірніше, що це саме так. Принаймні він повернеться, а потім вирішить, чи й далі робити те, що поза сумнівом є марною справою. Отже, продираючись крізь густі й переплутані чагарі, він поплентався туди, де, на його думку, стояла хатина.

На Тарзанів подив, молодик попрямував до селища Мбонги, і Тарзан переконався, що той заблудився.

Тарзанові це було майже незрозуміло: розум підказував йому, що жодна людина не вирушить до селища жорстоких чорношкірих, озброєна лише списом, який, з усього судячи, був для білого незвичною зброєю, бо ніс він його дуже незграбно. До того ж він не йшов по сліду білих чоловіків. Він чомусь залишив його позаду, хоч в очах Тарзана сліди білих чоловіків були виразні й помітні.

Тарзан нічого не розумів. Невблаганні джунглі швидко порішать цього беззахисного чужинця, якщо не відвести його назад до хатини.

Ну от, маєш! Нума-лев уже вистежує білу людину кроків за дванадцять праворуч!

Клейтон почув шурхіт великого тіла, яке посувалося поруч із ним, а потім пролунало громове рикання, яке розляглося у вечірньому повітрі. Людина зупинилася, звівши над головою списа, обличчям до кущів, з яких долинув страхітливий звук. Тіні густішали, западала ніч.

Боже! Померти тут самому, під іклами диких звірів, бути замордованим і розшматованим, почувати на обличчі гаряче дихання звіра і його важкі лапи на грудях!

Якусь мить тривала тиша. Клейтон стояв нерухомо, звівши списа. Наступної миті глибокий шерех у кущах дав йому зрозуміти, що звір підповзає. Він збирався до стрибка. Нарешті Клейтон його побачив: не далі аніж за двадцять метрів перед ним з’явилося довге, гнучке, м’язисте тіло і бура голова чорногривого лева.

Звір дуже повільно просувався вперед, повзучи на череві. Зустрівшись очима з Клейтоном, він зупинився і повільно, обережно підтягнув задні ноги.

Клейтон болісно чекав, боячись кинути списа і не сміючи тікати. Він почув шум над головою. “Новий ворог”, - подумав він, але не посмів відвести погляду від жовто-зелених зіниць звіра. Пролунало різке тенькання, наче порвалася струна банджо, і в ту саму мить у жовту шкуру лева, який наготувався стрибнути, уп’ялася стріла.

З риканням, сповненим болю й люті, звір стрибнув, але Клейтон якось примудрився відстрибнути вбік і, повернувшись до розлюченого царя звірів, зблід від видовища, яке розгорнулося перед його очима. Майже одночасно з тим, як лев повернувся для нового стрибка, з дерева скочив голий велет просто на спину звіра.

З блискавичною швидкістю звита із залізних м’язів рука обвилася довкола величезної шиї, і звір, який люто рикав і рвав кігтями повітря, був рвучко піднятий так легко, як Клейтон підняв би кімнатного песика.