Александр Насибов - Безумці

— Нам нема про що розмовляти.

— Навпаки, розмова передбачається важлива… Хвилинку! — Абст звертається до помічника — Глюк, звідки цей респіратор?

Плавець винувато пояснює.

— Певні, що той самий?

— Так ось вона, позначка. — Глюк підіймає респіратор. — Погляньте на горловину балона, шеф. Фарба облупилася, я й підмастив. Бачте: балон сірий, а підфарбовано голубим. Я сам фарбував, шеф.

— Дайте сюди!

Глюк подає респіратор. Абст оглядає його, намагається відгвинтити вентиль балона.

— Скільки разів казав, не загвинчуйте намертво! Ану лишень, одгвинтіть!

— Це не я, шеф…

Абст обертається до другого помічника. Вальтер хитає головою:

— І я до цього непричетний. Глюк тільки встиг виловити його з води, як з'явилися ви. Ну, всі ми кинулися до трапа… Вентиль було загвинчено, шеф.

Абст розлютований.

— А клапанна коробка? — кричить він, — Дивіться, краник перекрито! Хто це зробив?

На майданчику мовчання.

— Хто це зробив? — Тепер Абст тихо цідить слова. — Виходить, сам водолаз? Спустився під воду й там намертво перекрив балонний вентиль і кран у клапанній коробці? Навіщо? Щоб тут же, задихаючись, скинути з себе апарат, вантажі й кулею летіти на поверхню?.. Хочете запевнити мене, що так воно й було?

Карцов чує кожне слово, бачить розлючену Абстову фізіономію — той уже про все догадався, бачить страх і розгубленість на обличчях помічників.

— Я можу розповісти, як усе сталося, — веде далі Абст. — Знайте ж, респіратор було сховано на глибині, а не панічно кинуто в хвилину небезпеки. Спершу його акуратно ізолювали від води, а вже потім запхнули до якоїсь скельної щілини.

— Навіщо, шеф? — шепоче радист.

— Навіщо, навіщо! — Абст злісно мружиться. — Цей тип удавав з себе нетяму. А під водою він працює не гірше за нас! Він сховав респіратор, щоб узяти його, коли настане час… Де він, цей Рейнхельт, чи як його там по-справжньому?

— Зачекайте, Абст, — задумливо мовив Галлер. — Ось уже кілька разів я чую це ім'я… Хто він, звідки взявся?

Абст коротко пояснює.

— Рейнхельт, — бурмотить агент, — Ганс Рейнхельт, лікар… Виловили місяців два тому, кажете ви? — І раптом вигукує: — Татуїровка на руці — «Ганс»?!

— Так, — відповідає Абст, — Так, і татуїровка.

Галлер помалу сідає на камінь.

— Збігається все, — приголомшено мимрить він, — і татуїровка, і дата, коли його «вбив» вартовий, а потім він з'явився тут. Це росіянин, росіянин!..

Пауза.

Першим отямився Абст. Засунувши руку до кишені, він вихоплює низку ключів. Ціла! Кілька квапливих кроків, і він біля сейфа. Ключ встромлено у замкову щілину. Поворот. Ще поворот. Сейф розчинено. Одного погляду досить, щоб упевнитися: тут усе гаразд.

Замкнувши сейф, Абст помалу повертається.

— Глюк, однесіть випромінювач!

Плавці прямують до крана, щоб підняти буксирувальник.

Цієї секунди Карцов помічає біля вихідного тунельного отвору Марту. Бачить її і Абст.

— Рішер! — вигукує він. — Що ви тут робите?

Кран рокоче, підіймаючи з води буксирувальник. Марта виходить на майданчик:

— Я не розчула, шеф…

— Ви давно зайшли?

— Тільки-но… Щось сталося з передавачем. Я вимкнула його й поспішила сюди.

— Глюк, Вальтер, мерщій! — наказує Абст. — Закінчуйте і йдіть у радіорубку. Негайно налагодьте станцію!

Німці, що вже зняли з буксирувальника випромінювач, несуть його в тунель.

— Мені йти з ними? — запитує Марта.

— Йдіть до себе в кімнату. До речі, де наш лікар?

— Не знаю, шеф. — Марта охоче пропонує:— Я знайду його й пошлю до вас.

— Чула, — шепоче Карцов, — чула все. Хоче попередити мене!..

— Йдіть у свою кімнату, — повторює Абст. — Зачиніться й відпочивайте. Я сам знайду його, коли звільнюсь.

— Так, шеф.

Марта йде.

— Раджу піти й вам, — звертається Абст до Галлера. — Не треба, щоб він бачив вас.

Галлер залишає майданчик.

Провівши його поглядом, Абст обертається до італійця.

— Ну от, ми з вами самі. Сьогодні ви бачили немало цікавого, чи не так?

— Я хотів би піти звідси, — каже Пелла.

— Спочатку ми поговоримо.

— Що ж, поговоримо. — Італієць сідає. — Цього чоловіка вб'ють?

— Він був приречений уже тієї хвилини, коли опинився у нас. Але певний час я використовував його знання. Тепер потреба минула.

— Напрошується аналогія, синьйоре.

— Нема ніякої аналогії! По крові, складу розуму й способу життя ми — брати, лейтенант Пелла. А той — росіянин! Він комуніст. Отже, мій особистий ворог і наш ворог, ворог усіх німців і всіх італійців. Ви розумієте мене?