Александр Насибов - Безумці

Тим часом стріла крана йде вгору і витягує з води щось дивне. У повітрі гірлянда великих гумових мішків, туго напханих і обв'язаних тросом. Кран розвертається і кладе їх на майданчику.

Одразу ж з глибини випливає другий буксирувальник з плавцем, а за ним ще п'ять буксирувальників. Один за одним вони підпливають до майданчика, тягнучи за собою мішки. Спритно працює крановщик. Невдовзі весь вантаж піднято і складено на скелі. А віддалік сидять семеро плавців — молоді, в однакових костюмах, однаково байдужі та мляві…

На майданчику з'являється ще хтось. Жінка!

Вона вийшла з тунелю. На ній широка синя куртка, жовті в'язані штани, м'які черевики й пасок з пістолетом у розстебнутій кобурі.

Підійшовши до плавців, вона виймає з торбинки, що висить через плече, брикети, кожен завбільшки з долоню, розподіляє їх.

— Їжте!

Водолази розривають паперову обгортку.

— Швидше! — вимагає жінка, плеснувши в долоні, як це роблять, коли розмовляють з дітьми. — Швидше, у вас мало часу!

Плавці запихають їжу в рот. Дивно, вони не змінили пози, не зробили жодного зайвого руху, тільки розірвали обгортку і поклали в рот по шматку страви. Їхні щелепи працюють, а очі, як і раніше, дивляться в далечінь.

— Скиньте ласти! — наказує жінка, коли водолази поїли.

Плавці нахиляються, розшнуровують ласти, стягують їх і кладуть осторонь.

— Встаньте і йдіть!

Вся група підходить до мішків, бере дві в'язки і щезає в тунелі.

Незабаром люди повертаються, щоб узяти новий вантаж.

Ось вони віднесли уже всі мішки. Плавці сідають відпочити.

Жінка обертається до крановщика.

— Сигарету, Вальтер! — весело каже вона, скинувши шапочку і поправляючи світле волосся.

— Прошу, фрейлейн Рішер. — Крановщик виймає пачку.

— О, «Люкс!» Де роздобули?

— Все там же. — Крановщик, лисий чоловік з рухливим лицем і довгою шиєю, що стирчить з занадто широкого коміра светра, киває головою, зітхає. — Там же, фрейлейн: у себе в шафочці. Але запаси — на жаль! — кінчаються.

Жінка бере сигарету.

— А мої запаси вже давним-давно — ф'ють! — свиснувши, вона показує рукою вгору.

— Треба бути ощадливішою, — повчально говорить крановщик.

— Е, дурниця! — Жінка сильно затягується. — Незабаром у мене буде скільки завгодно і сигарет, і сонця, і всього, що мені заманеться!

Крановщик скочив із сидіння своєї машини.

— Їдете?..

Чоловік, котрий увесь цей час возився біля торпед, почав одягатися для спуску під воду: натягнув і зашнурував ласти, пристебнув пасок з вантажами, перевірив респіратор. Зачувши останні слова жінки, він вийшов на середину майданчика. Це здоровань з короткою рудою бородою. Ось він узяв у крановщика сигарету, закурив, випустив хмарку диму.

— То, значить, їдете? — каже він густим басом. — Домоглися свого. Ну, а хто буде за вас? Сам шеф?

В його голосі погано прихована досада. Взявши руки в боки, він похитується на широко розставлених ногах, морщить чоло.

— Це ж ненадовго, Глюк. — Жінка знизує плечима. — Тиждень, ну два. А потім у вас буде новий лікар, набагато досвідченіший.

— Еге ж, — непевно каже Глюк і спльовує. — Ну що ж, щасливої дороги, коли так… — Він обертається до плавців, які так само сидять на камені. — Гей ви, вставайте!

Ті слухняно підводяться.

— Взяти дихальні апарати! — командує Глюк. — Хутчій, апарати!

Підходить жінка.

Вона перевіряє, як водолази наділи паски з вантажами, пристебнули ласти, відкрутили вентилі кисневих балонів і наповнили повітрям дихальні мішки респіраторів.

— Лишилося два рейси, — голосно каже жінка, — ви чуєте: два рейси! Тепер — у воду!

Плавці в лагуні, де вже плаває рудий Глюк. Працюють мотори буксирувальників. Маленький загін іде під воду.

Протягом кількох хвилин жінка та крановщик тихо розмовляють, потім зникають у тунелі. Прожектори гаснуть. Карцов знову в пітьмі.

Звідки доставлено мішки і що в них? Напевно, харчі, зброя, вибухівка. Отже, поблизу склад, що постачає мешканців підземелля? Легко сказати — склад! Можна не сумніватися, що на десятки миль навколо кожен вершок суходолу контролюють господарі військово-морської бази. Та склад є, і він недалеко: плавці вже побували в ньому і до вечері повинні зробити ще два рейси.

Карцов думає про водіїв буксирувальників. Дивні люди — дужі, молоді і… якісь апатичні. Втомились? А може, чимось заклопотані?

Безперечно, в гроті загін гітлерівських плавців, навчених діяти під водою. Сховище вибрано вдало: що може бути безпечніше за самотню голу скелю, котра вічно стирчить перед базою й давним-давно намуляла всім очі! На неї, звичайно, не раз висаджувалися моряки союзників, облазили скелю вздовж і впоперек. Але їм і на думку не спало, що скеля, точніше, порожнини в ній стали пристановищем фашистських піратів.