— Хлопець навчається там у ліцеї! — гордо пояснив він своїм гостям. — Але він сумує в місті, і, коли йому стає нестерпно сумно, мати їде до нього на кілька тижнів, поки він знову заспокоїться.
Три дні європейці користувалися гостинністю господарів, а коли на четвертий день дядечко Франтішек поклав на стіл жменю золотих песо, дон Педро зібрав їх і висипав йому назад у кишеню. Це було зроблено так тонко і ввічливо, що дядечко Франтішек не образився, але натомість щедро винагородив усіх слуг дона Педро.
Вирішивши виповнити тут орхідеями останні порожні мішки й повернутися через Карільйо в Лімон, де легше знайти корабель, який пливтиме до Європи, дядечко Франтішек усі свої ящики и кошики тимчасово залишив на ранчо. Тоді він, звичайно, ще й гадки не мав, що повернеться до Англії значно раніше, ніж сподівався.
Вирішено було, що караван піде понад ущелиною в північному напрямку, весь час підтримуючи зв'язок із селом, у якому завжди можна купити харчі.
Негр Хосе радів. Усміхаючись, він навантажував на в'ючака свій скарб: мішечок пшеничного борошна, мішечок манної крупи, копчену свинину, бочечку сала, кошик яєць, цукор, каву, какао…
Дон Педро супроводжував гостей аж до полудня, поки вони розіп'яли свої шатра й узялися до звичної роботи — збирання орхідей. Дону Педро дуже сподобалася Лготка, і Єнік уже хотів був подарувати йому маленьку Ріку, та побоявся засмутити її матір. Пополудні дон Педро поїхав додому й дорогою ще довго посилав їм побажання всіляких успіхів.
Індіанці працювали аж до вечора: дощу цього дня не було, й усі раділи, що нарешті випогодиться — про це їх запевнив дон Педро.
Ввечері біля вогнища тільки й мови було, що про привітного господаря та гостинність тубільців.
Усі заздалегідь тішилися з майбутнього збирання орхідей. Та, на жаль, наступного дня один робітник-індіанець стривожив усіх звісткою про те, що з високого дерева він помітив дим, який повільно здіймався над ущелиною.
Робітник, який приніс дядечкові Франтішку тривожну звістку, був дуже недовірливий та обережний, як і перший-ліпший індіанець. Тому, не гаючися ні хвилини, він попрямував до того місця, звідки здіймався дим. Індіанець скрадався надзвичайно обережно й зумів так близько підійти до вогню, що побачив навколо нього шістьох чоловіків. Він одразу ж зрозумів, що це — білі, хоч вони й були дуже засмаглі. Віддалік було напнуто намет. Рушниці, прихилені до дерева, свідчили про те, що це не лісоруби, а скоріше мисливці. Це було все, що індіанець зміг дізнатися. Найдужче занепокоївся Дієго. Хоч уже хилилося на вечір, він заявив, що повинен сам з'ясувати, хто ці чужі мисливці й що вони тут шукають. Дієго вже не раз казав Єнікові, що белізькі грабіжники, напевне, ще переслідуватимуть їх; не тільки щоб пограбувати експедицію, але головне, щоб помститися.

Індіанець охоче повів Дієго до того місця, де вдень помітив таборище чужинців. Ще здалеку обидва побачили, що дим уже не куриться. Тоді вони стали ще обережніше скрадатися до місця, яке індіанець запам'ятав по навколишніх деревах і скелях. Наспіли саме вчасно: чужинці ще не пішли, але вже ладналися рушати.
— От якби почути, про що вони говорять! — тихо мовив Дієго. — Залишся тут і почекай на мене.
Хлопець пригнувся й спритно, мов гадюка, ковзнув у зарості кущів. Індіанець сидів і терпляче ждав. Десь за півгодини знову зашелестіли кущі, й з них вигулькнув Дієго, блідий та схвильований. Він мовчки кивнув головою індіанцеві, щоб той ішов за ним, і вони обидва швидко подалися до табору своїх білих друзів.
Дядечко Франтішек з Лготкою вже йшов їм назустріч.
— Сьогодні вночі на нас нападуть белізькі розбійники! — квапливо прошептав Дієго. — Чоловік у сірому капелюсі тут — він веде їх.
Дядечко Франтішек сполохнувся:
— Це неможливо! Звідки вони могли дізнатися, що ми тут? Це нісенітниця! Ти, мабуть, помилився, хлопче!
— Ні, сеньйоре, я не помилився! Тікаймо, поки ще є час! Шестеро добре озброєних чоловіків, які прагнуть помсти, — о, на нас чекає не дуже приємна ніч… І вони про нас знають геть усе! Вони йдуть по наших слідах, а це не важко. Вони хочуть напасти на нас сьогодні вночі з боку села, щоб ми нікого не змогли покликати на поміч. Не баріться, розбійники вже лагодяться рушати!
Тепер уже дядечко Франтішек не гаявся. Швидко повернувшись до табору, він, хоч уже вечоріло, звелів згорнути шатра, нав'ючити все на тварин і як найхутчіш прямувати до села.
Читать дальше