Франтишек Флос - Мисливці за орхідеями

— Не Хосе! Дон Франсіско, дон Вацлаво, дон Єніко, тільки я дон Хосе!

Індіанців цікавило, що то білі шукають у їхніх краях. Дізнавшись, що білі збирають орхідеї, вони відразу ж запропонували свою допомогу.

— О, такі квіти ростуть тут повсюди, — казали вони навперебій. — Дорогі гості їх знайдуть багато, й що довше вони тут залишаться, то буде ліпше.

Тутешнє індіанське населення могло б жити в повному достатку, але католицька церква обкладає його такою силою податків і такою великою даниною, що індіанцям доводиться працювати зрана до вечора, аби залишити й собі дещицю.

До озера Петен залишився вже тільки день дороги, й дядечко Франтішек вирішив здійснити невеличку вилазку в південному напрямку. На схід експедиція мала намір завернути по дорозі до Гондурасу; а там уже вона швидко досягне озера.

Дні минали дуже приємно. Наші друзі знайшли в індіанському селі стільки добровільних помічників, що самі вже почали лінуватися.

Ящики поволі наповнювались, і дядечко Франтішек задоволено потирав руки.

Єнік на якийсь час забув про джунглі. Він бігав по селу й скрізь знаходив що-небудь варте уваги. Цілими годинами простоював хлопчина поруч місцевого гончаря, який голіруч виробляв глиняний. посуд. Єнік не міг надивуватися зі спритності жінок, які швидко й майстерно плели гамаки з волокон алое, капелюхи із ситника й сухих волокнистих корінців. Він ніколи не повірив би, якби не побачив на власні очі, що гарна тканина, так звана ребосос — справа тендітних рук дочки господині. Адже це скоріше було павутиння, аніж тканина. Тільки дядечко Франтішек міг належно оцінити таку майстерну роботу й запропонував за неї п'ять фунтів, та молода індіанка, мило усміхнувшись, відмовилася від грошей. Не встиг дядечко Франтішек отямитись, як дівчина простягнула йому гарну хустину.

— Це — подарунок дону Хосе, — просто сказала вона.

Звичай вимагав, щоб «дон Хосе» в свою чергу теж чимось обдарував дівчину, й дядечко Франтішек довго сушив собі голову, що б то їй запропонувати. Нічого не придумавши, він розклав перед дівчиною весь свій скарб і попросив її вибрати собі, що їй до вподоби. Молода індіанка взяла книжку з яскравими малюнками, на яких було зображено квіти. Ця дівчина, яка все своє життя прожила в розкішному саду природи, серед дикої краси Центральної Америки, де від розмаїття живих квітів аж голова йде обертом, вибрала собі мертві, віддруковані зображення квітів бідної Європи!

Досвідчений дядечко Франтішек ще в Лондоні передбачив, що під час майбутньої подорожі йому знадобиться для обміну сила різних дрібничок, і запасся разками намиста, стрічками, сережками, скляними прикрасами й іншим товаром, який користується тут попитом. Тому, коли він запропонував дівчині на додачу до книжки ще й цих недорогих прикрас, вона наодріз відмовилася від такого багатства; на її думку, цей дарунок коштував у десять раз дорожче, ніж її хустка.

Залишившись на самоті, дядечко Франтішек заходився розглядати вишивану хустину молодої індіанки.

«Такі гарні мереживні накидки носять на голові іспанські жінки, прикріплюючи їх до волосся високими гребенями. — Він на мить замріявся. — Одвезу я, мабуть, цей чудовий сувенір кому-небудь до Європи…»

Єнік купив Терезці панаму; він сподівався, що лондонська модистка надасть капелюхові елегантного вигляду, прикрасивши його пером і квітами. Дядечко Франтішек, усміхаючись, схвалив його покупку.

Чотирнадцять днів промайнули непомітно. Тому, коли дядечко звелів експедиції лаштуватися в дорогу, всі дуже засмутилися — й гості, й гостинний господар, котрий рішуче відмовився взяти від них будь-яку плату. Тож дядечкові Франтішку довелося розраховуватися з господинею: він змусив її взяти подарунки майже силоміць. Наступного дня караван вирушив із гостинного сільця.

Єнік і Дієго крокували на чолі загону. Попереду, кроків за п'ятнадцять, як головний дозорець, бігла Лготка, а за нею тяглася ватага голих дітлахів. Вони галасували, кричали, змагалися з бігу й стрибків. Веселий то був похід.

До озера караван дійшов лише пізно ввечері. В дорозі всі страшенно стомилися й нічого не помічали навколо себе. Тож біля багаття, де вони поставили й в'ючаків, наші мандрівники миттю заснули міцним сном стомлених людей, які досягли мети своєї подорожі.

Сторожко спала лише Лготка. Коли з озера долинув дзвін, вона повільно підняла голову й жалібно завила. Ті звуки собака чула вперше в. житті. Так, з озера долинав дзвін; там миготіли якісь вогні, і їхні відблиски довгими світлими смугами сягали кудись у таємничу глибінь. Але все це залишилося прихованим од стомлених мандрівників: солодкий сон міцно тримав їх у своїх обіймах…