Павел Загребельный - Попіл снів

Я закінчив роботу над нею в квітні 1992 року, а в одному з червневих номерів московської газети «Комсомольская правда» було вміщено статтю, яку я подаю нижче, як одне з свідчень можливої правдоподібності всього того неймовірного, про що йдеться в повісті:

«Купіть устаткування для стеження за сусідами.

Попервах тека, на якій виведено: «Шизофренія на грунті КДБ», з'явилася в прокуратурі Москви. Кілька місяців там ретельно вивчали цю проблему, але, зрозумівши, що підстави для передбачень «Комсомолки» надто серйозні, передали в лютому документи до прокуратури Росії.

В кінці березня група опромінюваних була запрошена до заст. начальника відділу по нагляду за органами безпеки М. Яковлєва. Після півторагодинної бесіди він сказав, що «проблема існує і прокуратурі необхідний час для аналізу одержаної інформації». 12 травня прокуратура послала письмовий запит міністрові безпеки Росії Баранникову.

Вітчизняні психіатри, здається, визнали, що не кожна скарга на опромінення може бути підставою для діагнозу «шизофренія». Визнали з величезним запізненням, коли багато-багато «хворих», побідкавшись — чи то в вузькому колі, чи в листі на ім'я Генерального секретаря, — що їхні помешкання навмисно піддаються електромагнітному (СВЧ) опроміненню, вже були звільнені, дискриміновані в правах, упосліджені.

Тільки про одну таку історію ми розповіли в своїх публікаціях 19 жовтня і 30 листопада 1991 року.

— На ці статті надайшло понад чотириста відгуків, — розповідає герой публікацій, підполковник КДБ у відставці В. К. — До цього я знав про опромінення 10 родин. Пошта розкрила очі на справжній масштаб цього «всесоюзного» експерименту, що триває ще й сьогодні. Впевнений, що потік листів до «КП» — краплина в морі. З 10 знайомих мені московських родин до редакції звернулася лише одна. Хтось ще боїться, інші втратили надію, ще інші очікують наслідків публікацій.

«34 роки тому я працювала на заводі в особливо режимному цеху контролером виробів, що генерують електромагнітні СВЧ-поля. Виготовлення виробів було нове. Після розробки в Московському інституті радіотехнічної апаратури їх дали нашому заводові на освоєння.

Генераторами були магнетотрони з сантиметровою довжиною хвилі, потужністю 8 ват спрямованої дії. Магнетотрон стояв під робочим столом, на відкритій підставці, без захисту, сантиметрів за 30 від ніг. Стеля ж, стіни і вікна в кімнаті були екрановані.

До речі, за даними протоколу виміру рівня електромагнітного поля на змодельованому робочому місці (від 22 листопада 1989 року) допустиме добове навантаження перевищувалося в 160 разів — і це на одному стенді, а в нас їх було 8.

Вперше я звернулася з своїми скаргами до поліклініки, коли мені було 25 років. Поставили діагноз: «облітеруючий ендартеріїт». Тоді були «синдром Рейне», «хвороба Бюргера». Діагнози ставилися один за одним, а причину виявити ніхто не хотів і не хоче й досі. Виявляється профзахворювання — закрита область охорони здоров'я.

Мене багато разів посилали на консультацію до психіатрів. Але ті писали: психічного захворювання немає. Скликають консиліум в міськздороввідділі, вмовляють лягти в психосоматичне відділення на лікування. А з яким діагнозом я звідти вийду? Т. Ж.

Перм…»

«Починаючи розробляти 20 років тому проблему КВЧ-терапії, ми домовилися, що відкриття в цій галузі ніколи не будуть використані на шкоду людині. Попередження генерала К. Кобеця про наявність у ОМОНу психотронних генераторів свідчить про те, що психотронна зброя вже створена. Опинившись в руках у зловмисників, вона може бути небезпечнішою за атомну бомбу, бо спроможна подавити волю людини…

Звертаємося до Президента Б. М. Єльцина, до демократичних організацій світу з вимогою заборонити використання психотронних генераторів як зброї.

М. Кацман, керівник наукового центру «Гіппократ», заслужений лікар РРФСР, кандидат медичних наук: Я. Пантюхін, керівник наукового центру СВЧ «Біотехніка», гол. інженер НДІ «Гідрохім»; Б. Михалевський, доктор технічних наук, професор Ростовського держуніверситету; В. Русаков, зав. кафедрою хірургії РОДНДІ, доктор медичних наук; В. Балязин, зав. кафедрою нейрохірургії РОДНДІ, доктор медичних наук».

Колишній директор ЦРУ Уільям Кейсі незадовго до своєї смерті згодився розповісти американському журналістові і письменникові Ларрі Коллінзу про все, крім експериментів над мозком. «З його мовчання, — каже письменник, — я виніс упевненість в існуванні сенсаційного небезпечного досьє».