Антін Мухарський - Смерть малороса або ніч перед трійцею

Тож, друже, читай і смійся, бо, як казала моя бабуся: «З-під сміху люди бувають!» Отак сміхом і будемо одне одного лікувати. Ну, дай Бо!

Автор

Ех, Україно! Матінко, Україно… Ти, що розляглася від самих Карпат аж до повноводного Дону, від Чорного моря до Білоруських лісів, ти, що бачила на своєму віку стільки людського горя, несправедливості, звіриної люті, ненависті та смертей, все одно лишаєшся доброю і лагідною до усіх, хто приходить пожити до твоєї оселі. Чому так, матінко Україно? Чому не схопиш оцих зміїв, що пригрілися у тебе на грудях, цих отруйних скорпіонів, що живляться твоїм теплом і щедрістю, і не вкинеш до багаття, що палає жаром помсти і відплати за облудну, диявольську сутність їхню? Бо ти мати! І любов твоя для всіх, бо всі вони — твої діти! Хай і зайди, приблуди без роду і племені… Але все одно — діти! І кожен любить тебе, як вміє, і кожен вважає тебе найріднішою, а себе найкращим сином у світі! Та й таким, що готовий не стільки з ворогами, як братами своїми битися до скону, щоби довести своє виключне право на твою любов, і ласку. І через ту «братовбивчу любов» знову заллєшся слізьми, і знову заридає, затріпоче від болю і жалю твоє багатостраждальне серце, як брат постане на брата і потечуть ріки братньої крові, і здригнеться земля від жахів, що коять вони через «любов до тебе». І не раз так було, та й, певне, не раз так буде, бо нема спокою і сталості у цьому краї, де два океани буття — Східний і Західний — сходяться між собою, утворюючи бурхливий вир, що раз у раз засіває трупом степи і гори, і обидва береги Дніпра. Але у загиблих залишаться діти, згодом підростуть онуки і все повториться знову. Скільки ж любові в тобі, Матінко Україно! Скільки ласки і добра! Скільки щедрої материнської благодаті, що на усіх її вистачає! Це, певне, тільки ти одна у світі, що в змозі весь той жах і біль покрити своєю любов'ю, спокутуючи нею усі наші гріхи, незважаючи на які над нашою землею досі світить сонце, а у садах квітнуть дерева, народжуються діти і співають птахи. І все це через твою любов, Матінко Україно! Прости нас грішних… Час починати оповідь! Так от…

Село Плисецьке — село бандитське!

Принаймні так кажуть в усіх навколишніх селах — Калинівці, Перевозі, Яблунівці, Данилівці, Липовому Скитку… Та, ніде правди діти, й у самому Василькові кажуть так само.

Не дай боже забрести вам у суботу на місцеву дискотеку до «плисак» (так позаочі називають місцевих мешканців), та й ще запросити до танцю якусь місцеву дівчину, все гаплик, вибиті зуби й поламані ребра гарантовано!

Та що там ребра й зуби! Убивають тут часто й дико. Узяти хоча б позаторік… Пам'ятаєте, як грибники знайшли у лісі пару погано похованих покійників? Отак йшли собі, збирали багнючки та бабки (їх майже кожної пори у лісі повно), аж бачать стирчить із землі кросівок типу «Адідас», то вони за старою грибарською традицією — бух по тому кросівку чоботом, а кросівок відлітає вбік, а натомість ступня у напівзотлілій шкарпетці, і трупні черв'яки з-під неї…

Поки слідство, ексгумація, те та се, з'ясувалося, що то Надька Карпенчиха із своїм кавалером-коханцем, які аж минулої осені пропали, а всі думали, що вони до Росії на заробітки подалися. Ага! Які там заробітки… То її колишній чоловік Толік — рецидивіст й алкоголік, що допіру жив десь в Краснодарському краї, повернувся до села і давай Надьку з її коханцем тероризувати, буцім половина хати й ділянки йому за правом належать, бо купували її ще за тих часів коли Надька й Толік у шлюбі були.

По закону воно, може й так! Але у Надьки від Толіка донька дванадцятирічна, що у сусідньому селі у баби живе, лишилася, то й Надька просила свою половину на доньку переписати, «бо ти, Толян — «кончєний». Своє життя занапастив, то хоч для дитини зроби щось хороше…» — отак казала до колишнього чоловіка. Хоча у притулку йому не відмовила.

Поселився в тій же ж самій хаті, на літній кухні. Але що пили усі троє, то пили. І якось у жовтні саме на Покрову, нажлуктившись «морячкиного» самогону (є у селі місцева знаменитість Морячка, яка півлітра «дикого» самогону за десять гривень продає і у якої чоловік на флоті загинув), посварилися та й Толіка удвох Надька із своїм коханцем Віталіком відшмагали так, що той ледве ноги виніс. Відшмагали, тай сіли допивати… А Толік прогулявся лісом, оклигав трохи, протверезів, і така лють його узяла, що тієї ж ночі, вже під самий ранок, забрався у будинок і довгою швайкою, що свиней колють, обох коханців тихесенько уві сні заколов, дарма що ті, як були у одягу, так на літній кухні й позасинали.