Антін Мухарський - Смерть малороса або ніч перед трійцею

Тупа щоденна нордична виваженість та невідворотність наступу, а згодом і покарання у вигляді історичного забуття для усіх цих пігмеїв від літератури була питанням часу. «Чи ба, — апелюючи до них в своїй уяві, проказував Лесь, — заявляють вони мені: ми вас мовляв за ваші антиукраїнські опуси за яйця не підвішуємо, і до тюрми не заганяємо, хоча б могли… Бо ми толерантні, демократичні, ми — європейці! А ви — запроданці дикої азійської орди, що тільки й знала упродовж століть наш європейський український дух нищити! Та на який лад ви комусь здалися, інтелектуали кастровані, австро-угорської імперії холуї і годованці! Мовчати! Лежати! Сосати!» — отак промовляли вони до нього, а він до них. Війна точилася люта, цивілізаційна, безкомпромісна!

Тому: підйом о дев'ятій ранку, вранішня пробіжка лісом, купання в озері, білковий сніданок (яєчня чи омлет, чай з молоком із свіжим селянським сиром), потім три-чотири години роботи над романом-сценарієм, десь близько третьої обід (легкий супчик або борщик) і легкий перепочинок із книжкою або можна подрімати десь години до п'ятої. Після того — міцний чай і дослідницька робота зі специфічною літературою (здебільшого військово-історичною). Десь близько сьомої-восьмої вечеря (овочевий салат) і ніякого алкоголю, хіба що пляшечка безалкогольної «Балтики».

Заповідь лікаря про прямий масаж передміхурової залози Лесь проробляв щоранку після пробіжки і купання у озері. Приходив додому, скидав майталеси і засмикнувши у спальні фіранки, ретельно намащував середній палець правої руки вазеліном, а потім, присівши над старим килимом, однією рукою шугував пальцем у жопі, а іншою «вгамовував здиблену плоть».

Єдине, чим він останнім часом приємно доповнював цей лікувально-медичний акт, була підшивка газети «Бульвар», яку навесні цього року, притягнув на дачу його батько, палкий шанувальник цього жовтого видання, бо в ньому часто-густо друкувалися інтерв'ю з людьми, яких він особисто знав, зокрема різні там колишні прокурори, мєнти і прем'єр-міністри, радники президентів, радянські чиновники вищого рангу і таке інше.

А от головного редактора «Бульвару» Дмитра Гордона особисто знав Лесь, і всіляко підтримував його діяльність, бо вважав, що Гордон на свій єврейський розум прекрасно доповнював велику «малоросійську» справу, змішуючи з землею на сторінках свого видання усіх цих так званих українських артистів, всіх цих Бобулів-шмобулів, Скрипок-Вакарчуків-Скрябіних, усіх цих Біличок-Лорачок-Русланочок і прочих рогульських жаб, разом із клоуном Поплавським і трансвеститом Данілком разом узятими. Правий був Микола Мозговий, коли на сторінках «Бульвару» у своїх інтерв'ю з Лузіною та Крутогрудовою, усю цю дрібнотравчату шушеру з гімном змішав!

Спитаєте, кого любив? Російський рок любив! Розенбаума любив, та що там гріха таїти, Мішу Круга любив, «Лесоповал» Таніча, Расторгуева!

«Ну де, на Україні артисти такого класу? Нема і не буде ніколи! Бо тут хохляндія, тут бидло править!» — хижо визвірявся до співрозмовників, коли мова заходила про жахливий стан справ у сучасній українській естраді.

У підшивці «Бульвару» Лесю особливо була до вподоби остання сторінка, де друкувалися фото учасниць фотоконкурсу «Місіс Груди». Під час процедури він прямо перед собою розстеляв на підлозі підшивку «Бульвару», і, споглядаючи фотографії, досягав досить високого рівня чуттєвої насолоди.

Дарма, що чимдалі сторінки бульварного видання вкривалися спершу темними, а після підсихання жовтими плямами. Все це були наслідки бурхливих і щоденних лікувально-оздоровчих сім'явивержень, від яких страждали на фатальне «жовтіння» не тільки груди учасниць фотоконкурсу «Місіс Груди», але й мармизи усього зоряного сімейства Пугачової-Кіркорова-Галкіна, а також Павла Глоби, Тетяни Буланової і Альони Апіної, Наталки Могилевської, тих же ж Розенбаума і Расторгуєва, Борі Моісєєва, Валерія Леонтьєва, видатних спортсменів та їхніх дружин, а також діячів політики та бізнесменів, цілителів, дизайнерів, радянських поетів і письменників, та інших публічних персон, якими строкатіли сторінки «Бульвару». «Вибачайте рідненькі, я ж в оздоровчих цілях», — струшуючи член після закінчення сеансу «лікувального масажу», промовляв до них Лесь, бо багатьох з них знав особисто.

Чимдалі «жовта» преса в буквальному сенсі цього слова ставала дедалі жовтішою від плям засохлої сперми. Але, що поробиш, більш політкоректної порнухи, типу справжнього еротичного глянцю під рукою не було, то й користувався, чим міг. У цьому разі можна сказати, що українським артистам, чиї мармизи рідко друкували у «Бульварі», в якомусь сенсі ментально поталанило, що їх отак мимохідь не «обкінчував» письменник-малорос в умовах неоковирного побуту трохи реставрованої селянської хати.