Янка Мавр - Амок

Головна небезпека загрожувала Гейсу і Салулу, бо на них тепер напевно організують облаву. Тому вони вирушили до Скель Ластівчиних Гнізд, щоб взяти участь в найважливішій справі і разом з тим втекти далі. Не будемо описувати, як вони ховались і тікали протягом кількох днів. Усе це легко собі уявити. Нарешті, як ми бачили, вони дістались до Ластівчиних Скель.

Пандо не міг уже повернутись додому, бо за ним стежили. Але його присутність у Суракарті була необхідна. Він був головним вузлом революційного руху в районі.

Пандо об'єднав чоловік двадцять учителів — основних діячів у цій темній країні, де свідомих і загартованих робітників майже не було. Серед товаришів Пандо були члени Сарекат-Райяту, і мусульманської партії, і безпартійні — революціонери за своїм почуттям, — і кілька членів комуністичної партії. Всіх їх об'єднувала ненависть до чужоземних володарів. Треба було підтримувати ці іскри гніву, щоб у вирішальний момент з допомогою їх запалити загальну пожежу.

На цей час із Сурабайї прибула значна партія листівок. За кілька днів місто і села були закидані цими листівками. Цікаво відзначити, що в даному випадку значну користь принесла… неписьменність населення!

Завдяки цьому листівки читалися колективно. Навколо читача збирались неписьменні, слухали, обговорювали, і загальне обурення було більш ефективне, ніж у кожного окремо.

«Старший брат» енергійно взявся за роботу. Наказав і «молодшому братові» пустити в рух весь свій апарат. Навіть «революційний» Радан-Бого приєднався до цієї роботи.

Йому неприємно було, що простий люд сам почав ворушитись. Шановний Радан-Бого уявляв собі справу зовсім інакше, так, як вона змальовується в історії. Якийсь князь чи відомий сановник піднімає народ, скидає ненависну владу і сам стає на чолі її. А тут справа починається зовсім не по-людському. Так вони можуть замість користі наробити шкоди. І Радан-Бого не за страх, а за совість почав допомагати урядові.

Через деякий час тісна тюрма в Соло була заповнена арештованими. Але найтяжчим ударом був арешт дев'яти найактивніших учителів, у тому числі й Пандо.

І, нарешті, приблизно в цей самий час у Сурабайї внаслідок провокації був заарештований комітет комуністичної партії.

Таким чином, напередодні рішучих подій рух на Центральній Яві був позбавлений керівництва.

Ці звістки і приніс Салулу та Рейсу посланець.

Коли після тих невдалих зборів у храмі наспіх обмірковували, кому що робити, Нонг дуже хотів приєднатись до Рейса і Салула. Але виявилося, що є більш підхоже для нього завдання. Потрібна була людина, яка перевезла б листівки від Соло до Батавії і поширила їх там. Відповідальні товариші, вв'язані організаційними справами, не могли займатися цим, а інші ніколи в своєму житті нікуди не виїжджали. А Нонг і їздив і виявив уже свої здібності.

Отже, Нонг несподівано для самого себе став бувалою, спритною і відповідальною людиною.

Взяли звичайний плетений кошик, поклали на дно літературу, потім городину. Навчили Нонга, що і як робити. Оскільки Нонг був неписьменний, а також з метою конспірації, адрес і листівки йому не давали. Нонг повинен був вивчити напам'ять адреси, куди він мав звертатись дорогою. Лише в Батавію Салул надсилав через Нонга шифрований лист тому товаришеві, до якого він заходив, коли був «Тугаєм». Але й на цьому листі адреси не було написано.

— Коли йтимеш до цього товариша, — навчав Салул, — то особливо бережись, щоб ніхто за тобою не стежив. Краще тоді зовсім не з'являйся до нього, а листа порви.

Через деякий час простий тубілець Нонг їхав собі в поїзді з кошиком городини. У Джок'якарті, Маосі, Бандунгу та інших місцях він спинявся, і щоразу після зупинки кошик ставав легшим. Життя навколо йшло так, як і раніше. Так само метушилися торговці на станціях, так само копошилися напівголі «спокійні, щасливі» люди, так само на плантаціях працювали кулі, так само поважно пересувалися білі володарі та місцеві сановники. «Найтихіший у світі народ» був тихий, як завжди.

І лише від тих товаришів, з якими Нонг мав стосунки, він довідався, що під цією тихістю криється багато напружених чуток, чекання і подій.

Ось і Нонгова батьківщина, Бандью. Як і колись, шумить завод пана Більбо; як і колись, працюють на нього селяни з своїми сапі. Треба було дочекатись вечора, щоб побачити тих робітників, до яких прибув Нонг.

Він пішов у свій кампонг. Ось дорога, якою біг його батько, охоплений амоком, ось місце, де його вбили…