Янка Мавр - Амок

Сусухунан сидів біля столу, потягував холодний напій, курив і, очевидно, з приємністю стежив за танцями. Ось він кашлянув, і зараз же збоку підповзла навкарачки дівчина з золотою царською плювальницею. Одержавши порцію царської слини, вона так само навкарачки, але вже задом, посунулась назад, тримаючи плювальницю над головою.

Але резидент страждав. Багато разів бачив він ці одноманітні танці. Якщо спочатку вони дуже цікавлять європейця, то потім уже стають нудними. Особливо коли це триває мало не протягом двох годин. Резидент весь час позіхав, і сяк і так повертався, щоб тільки не заснути, ї був надзвичайно радий, коли танці скінчилися.

Надходив вечір. Гості вийшли на веранду, в сад.

— А що буде далі? — спитав Гейс у Гааза.

— Мабуть, європейські танці, а о дванадцятій годині — вечеря.

— Шкода, що не навпаки, — сказав Гейс. — Страшенно хочеться повечеряти за імператорським столом.

Але доля позбавила його цього щастя. Підійшов Радан-Бого і сказав, що біля входу в палац добивається побачити свого туана в якійсь справі слуга пана ван-Декера.

— Очевидно, справа важлива, якщо він наважився турбувати мене, — сказав Гейс і пішов.

Його чекав Салул.

— Через тебе мені не вдалося повечеряти з його величністю, — сказав Гейс, коли вони відійшли.

— Нічого, повечеряємо колись разом у цьому самому палаці і за цим самісіньким столом, — відповів йому в тон Салул.

Коли на світанку гості сусухунана роз'їжджалися, вони могли помітити, що в одному з вікон готелю все ще горить світло…

А наступного дня вранці прийшов посланець від Пандо. Учасники наради повинні були зібратись кілометрів за п'ятнадцять звідси, в лісі, в руїнах стародавнього храму, і посланець мав провести туди Гейса та Салула.

Найняли підводу без кучера (за кучера сів посланець) і після полудня рушили в дорогу. Містечко жило своїм щоденним життям. Метушилися жителі. Часом проходив чи проїжджав європеєць, плив у повітрі паййонг якого-небудь сановника. Спека ще не зменшилась, і вулиці були сонливі, мляві. Ніхто, здавалося, не звернув на подорожніх уваги.

І зовсім не можна було подумати, що за ними стежить цілий хвіст зацікавлених людей…

Нонг вперше був у великому місті. Опинившись на вулицях Батавії, він здивовано позирав навколо: на величезні будинки, вікна магазинів, на незнайомі коштовні речі в них, на трамвай, на міську публіку. Він був немов у сні. Все, що сталося з ним, було таке несподіване, незвичайне. Як і чому він опинився тут? Наче якась сила підхопила його і перенесла в інший світ. І в цьому новому світі він став багачем. Мав аж сто гульденів! Незвичайне багатство! Він не міг собі повірити, що все це правда. Знову й знову роздивлявся гроші — виходило, що правда.

Бантам, ліси, таємні товариші — все це лишилося, як тьмяні, невиразні спогади, його бажання і обіцянка зв'язати свою долю з ними відійшли на задній план, здавалися вже непотрібними.

Навіщо все це, коли він тепер багатий? Він тепер може налагодити своє життя зовсім по-іншому. Сто гульденів — це ж не жарти! Вони, здавалося, пекли йому руки, йому ввижалося, що всі навколо бачать його багатство і заздрять йому. Може, навіть хочуть відібрати — і він сховав свої гроші далі.

— Що, братіку, радий, що вирвався? — почув він над вухом голос, і чиясь рука по-приятельськи лягла на його плече.

Нонг здригнувся. Перед ним стояв той самий чоловік, який там, у суді, посвідчив, що «це не він».

— Це я пожалів тебе, — вів далі чоловік. — Бачу, хлопець хороший, незіпсований. Дарма, — думаю, — він страждає, треба допомогти! Ну, і сказав їм, що треба тебе випустити. А то довелося б тобі довго ще мучитись. В таких справах нелегко звільнитися без допомоги збоку, навіть хоч ти й тисячу разів будеш невинний.

Нонг слухав цю приятельську балаканину і відчував себе якось незручно. Гостре обличчя людини, улесливий голос, меткі очі справляли на Нонга огидне враження.

«Чому він такий лагідний? Чого йому треба від мене? Чи не хоче він видурити у мене гроші?» думав він.

Але новий приятель не тільки не зазіхав на його гроші, а навпаки — сам запропонував почастувати його.

— Ходім, братіку, почастую. Ти тут людина нова, і я можу бути корисним для тебе. А то може ще статися так, що, визволившись з одного лиха, потрапиш у друге, і тоді я буду винен, що визволив тебе.