Назад з порожніми вагончиками їхати було не краще: вони швидко котилися вниз — гальма були примітивні — били худобу по ногах, і так дванадцять годин.
Через кілька днів сапі насилу тягав ноги. Він не міг витримати такої роботи, яку витримували люди.
Нарешті, він востаннє впав і вже не підвівся…
З розрахунку виходило, що На-Інго ще повинен був відпрацювати за «чужого» вола.
На-Інго покинув роботу й самовільно пішов додому.
Там його зустрів заплаканий Нонг: мати вмерла.
Тоді На-Інго сів у куток і скам'янів. Він дивився вперед, але нічого не бачив і не чув. Не поворухнувся він навіть тоді, коли прийшли і взяли його дружину, щоб поховати.
Як не кликали його, як не штурхали, він нічого не відповідав і лишався сидіти на своєму місці. Так без нього й поховали; закопали й поставили камінь.
Минув день, минула ніч, а старий усе ще сидів нерухомо. Хоч як намагався Нонг розворушити його, заговорити з ним — нічого не виходило. Зморений Нонг заснув, а коли прокинувся, батько сидів так само, як і вчора. Так само широко були відкриті його очі, і так само він нічого не бачив…
Нонг пішов до сусідів порадитися, що робити.
Через кілька хвилин На-Інго заворушився, щось сказав і затрусився. Очі заблищали, оживилися, але в них була тільки дика лють. На губах з'явилася піна. Нарешті він схопився й почав озиратися. Потім зірвав з стіни крис (кинджал) і вискочив з хатини. Размахуючи ножем, він помчав селом і кинувся на першого зустрічного. Той упав на землю, поранений в руку, а На-Інго побіг далі дорогою на завод…
— Амок! Амок! На-Інго! — закричали в усьому селі, затріщали тріскачки, усі почали ховатися хто куди.
Цей крик почув Нонг і кинувся слідом за батьком. За ним — інші чоловіки, озброєні чим попало.
— Амок! Амок! — чулося в селі; тріщали тріскачки, люди грюкали кийками, б'ючи на сполох.
А тимчасом На-Інго звалив жінку, яка йшла з водою. Вбив її на смерть.
На-Інго біг так швидко, що його переслідувачі не тільки не наближалися, а відставали дедалі більше. Лишалося тільки дивуватися: звідки в старого На-Інго взялося стільки сили? Нарешті він зовсім зник з очей. Чоловіки втомилися й почали відставати. Лише Нонг з останніх сил біг далі…
Через кілька хвилин спереду почулися постріли. Нонг зупинився: пізно! справу закінчено!
Підійшовши ближче, Нонг побачив убитого батька, а поруч з ним — наглядача Гріна.
Цей амок е особливістю яванців, і європейці досі сушать голову, що воно таке: чи звичайний сказ, чи якась інша хвороба? В усякому разі амок ніколи не трапляється з щасливою людиною. Він завжди вибухає в результаті мук і важкого стану. Коли такого «оранг-гіля» (скаженого чоловіка) своєчасно стримати, то припадок іноді проходить. Але закон дозволяє кожному вбити «оранг-гіля».
Європейці тільки забувають, що яванці, хоч і «найтерплячіші й найтихіші», але все ж люди. Якою б тихою і терплячою людина не була, та за певних умов навіть такому терпінню може прийти край.
Досі це терпіння кінчалося амоком, ну, а згодом воно може кінчитися чим-небудь іншим.
V. НА ШЛЯХУ В НЕВІДОМЕ МАЙБУТНЄ
Нонг у дорозі. — Зустріч з Піпом. — Свідома тварина. — Нонг на службі в Піпа. — Кому сміх, а кому горе. — Приїзд в Тенанг.
І Нонг пішов світ за очі. Попрямував на захід, у ліси Бантама, де, як він чув, живуть вільні люди, куди тікають ті, кому немає змоги жити дома.
Перед тим як іти, він продав свою землю і господарство, розрахувався з боргами, після чого йому лишилося ще десятків зо два гульденів. Приємно було і Більбо одержати шматок землі, який так заважав йому. Задоволений був і лури, який за свої турботи одержав від Більбо винагороду. А деза стала меншою ще на одне господарство.
Дорога то підіймалася на горби, то спускалася в улоговини, і всюди копошився народ, скрізь під деревами тулилися кампонги. Вся країна здавалася одним суцільним селом. Недаремно густота населення становить тут сімсот чоловік на один квадратний кілометр, в той час як навіть у найбільш заселених місцевостях Західної: Європи вона не перевищує чотирьохсот чоловік.
Кожний шматочок землі старанно оброблений, головним чином, під рис. Як відомо, рис садять розсадою у воду або, інакше кажучи, посадивши, заливають водою. І от яванці умудрилися навіть на схилах гір зробити такі поля. Вони розміщуються терасами, одне над одним, загороджені вузенькими греблями, і вода поступово заливає верхні, потім нижні. Все це досконало розроблено. Дощова вода збирається в одне місце і розподіляється за певним планом.
Читать дальше