Мотомеханізовані з'єднання німецької армії стрімко й глибоко кліщами вгризалися в тіло країни, безбоязно залишаючи у себе в тилу оточені, ізольовані і покремсані в нерівних боях острівці радянських гарнізонів: їх залишали на розтерзання спеціальним частинам, щедро спорядженим всіма найновішими засобами знищення.
За даними німецької розвідки, в населеному пункті Кулички спочатку зайняли оборону кілька танків і близько півроти прикордонників, але поступово кількість радянських солдатів збільшувалася. Кожної ночі до Куличок із відчайдушними боями проривалися все нові бійці, хоч кожного разу при прориві до гарнізону Куличок майже половина їх гинула.
Німецьке командування вважало таке винищення ворога економічним. Для знищення гарнізону підійшла артилерійська частина, і все було підготовлено. Старанно розрахували, скільки треба боєприпасів на відповідну площу, із кількох стволів вони повинні бути випущені, і гармати вже стояли в належному порядку навколо плацдарму. Та однак, незважаючи навіть на те, що своїм вогнем радянський гарнізон не давав німецьким частинам просуватися по шосе, німці не поспішали із штурмом, чекаючи на підхід танків.
Штейнгліц і Дітріх не сиділи склавши руки. Вони часто виїздили на вогневі позиції, щоб спостерігати поведінку противника, але оскільки спеціальності в них були різні, то й цікавили їх різні сторони цієї поведінки.
Вайсові довелося перепинити роботу в канцелярській палатці, щоб супроводити Штейнгліца в його поїздках.
Було відомо, що радянські танкісти в Куличках, коли в них скінчилося пальне, закопали свої машини в землю. І ніхто не побоювався раптового прориву танків з боку оточення гарнізону.
Та однієї ночі, коли Штейнгліц і Дітріх, як завжди, проглядали в стереотруби із спостережного пункту спеціально залишене дефіле, до. якого запекло й відчайдушно пробивалися крізь кулеметний вогонь розрізнені групки радянських солдат, рантом у бік шосе, стріляючи з гармати й кулемета, рвонувся самотній радянський танк.
Ту ж мить пролунали залпи, і точно пристріляні по секторах батареї підбили танк.
Штейнгліц і Дітріх наказали солдатам взяти в загиблих танкістів документи. Вони правильно розміркували, що для цієї машини, очевидно, було зібрано останні залишки пального і екіпаж дістав завдання пробитися до більшого радянського з'єднання не стільки по допомогу, скільки по те, щоб одержати наказ, як діяти гарнізонові далі: відступити чи захищати цей плацдарм до кінця.
Такі накази і запити про них уже не раз попадали до рук офіцерів абверу. До того ж німецькі радисти багато разів перехоплювали в ефірі звертання оточеного гарнізону до вищих штабів.
Солдати, послані до розбитого радянського танка, не змогли виконати наказ: обложений гарнізон відкрив такий вогонь, що троє німців були зразу ж убиті, а двоє, поранені, ледве приповзли назад.
З наступних п'яти солдатів не повернувся жоден.
Якщо обложений гарнізон охороняє підбитий танк, не шкодуючи дорогоцінних боєприпасів, значить, він має документи, які ні в якому разі не повніші попасти ворогові до рук.
Нову п'ятірку солдатів примусили повзти до танка тільки під погрозою розстрілу. І знову троє були одразу вбиті. Двоє проповзли не більш як десяток метрів і зарилися в болото, лежали, не наважуючись підвести голови.
Небо, ясне, зоряне, заболочена рівнина в скалках бакаїв, сріблиться верболіз, тиша. А там, під пагорком, височіє темне груддя двобаштового радянського танка в сталевому рваному дранті пробоїн від німецьких снарядів.
На спостережному пункті, в чистенькому, чепурному дзоті, обшитому світлим тесом, сидять на складаних стільчиках німецькі офіцери. Яскраво горить електрична лампа, на столику судки термоси з гарячою вечерею, на колінах в офіцерів паперові серветки, вони їдять і розмовляють про їжу.
Армійський офіцер шанобливо слухає Штейнгліца. Майор розповідає про особливості іспанської, англійської, французької, італійської кухонь. Розповідає він докладно, з цілковитим знанням усіх кулінарних тонкощів. Він добре знає ці країни, був там резидентом.
Дітріх зрідка ліниво докидає свої зауваження. Він теж знавець європейських кухонь, навіть більш обізнаний, ніж Штейнгліц: він багато подорожував і зупинявся в найкращих готелях. Штейнгліц не міг собі цього дозволити. Адже він бував за кордоном не задля розваги — виконував агентурні завдання, працював. І завжди, навіть здійснюючи найвідповідальніші операції, намагався зекономити на свою користь якомога більшу суму з коштів, відпущених йому на проведення тієї чи іншої операції. І коли готувався до неї, досконально продумуючи всі її деталі, він не менш старанно прикидав, як вигадати більше для себе, хоч заздалегідь був відомий розмір належної грошової винагороди і він завжди одержував її від начальника другого відділу «Ц» або готівкою, або у вигляді чека.
Читать дальше