Вадим Кожевников: Щит і меч

— Хлопчик стає мужчиною. При тобі дзвонив професор?

— Так, пане крейслейтер.

— У Генріха зіпсувався настрій після розмови з професором?

— Ні, пане крейслейтер, я цього не помітив. Але він був схвильований.

— Чим?

— Дозвольте висловити припущення?

Функ кивнув.

— Рудольф Шварцкопф працював під керівництвом професора. І синові Шварцкопфа, мабуть, хотілося б, щоб деякі найважливіші праці його батька, виконані разом з професором, рейх не втратив.

— Генріх росте на очах, — похвалив Функ. — Не тільки його, а й нас це теж турбує. Але донька Гольдблата привела в дім латишів, які представляють Радянську владу, і вони не дозволили взяти папери — описали їх і опечатали. Ми звернулися з протестом до свого консула.

— Консул, безперечно, зажадає, щоб усі папери Шварцкопфа повернули спадкоємцеві.

— Авжеж, так і буде. Але ми хотіли повернути Генріхові й те, що не повністю належало його батькові.

— І тепер нічого не можна зробити?

— Ми думаємо, — зітхнувши, промовив Функ, — що втратили цю можливість. — Він глянув на свого шофера. — Ти мені розповідатимеш про Генріха все, як зараз?

— Я це роблю охоче, пане крейслейтер.

— І робитимеш і надалі, навіть якщо тобі не захочеться. — Він помовчав. — Ти виїдеш до Німеччини разом з Генріхом. Так ми вирішили. Ти задоволений?

— Авжеж, пане крейслейтер. Я сподіваюсь, що Генріхів дядько допоможе мені потрапити в тилову частину. Не дуже хотілося б одразу на фронт.

Функ посміхнувся:

— Ти зі мною одвертий. Це добре! А то я не міг зрозуміти, чому ти так безкорисливо дружиш з Генріхом. Це підозріло.

У гавані Функ вітався із службовцями порту, підносячи стиснутий кулак і вимовляючи при цьому:

— Рот фронт!

Та ніхто не відповідав йому тим самим. Ризькі портовики добре знали, хто такий Функ.

Кілька десятків тисяч німців, що жили в Латвії, мали своє самоврядування: Дейчбалтіше фольксгемейншафт — Німецько-балтійське народне об'єднання, яке розчленовувалося на відділи: статистичний, шкільний, спортивний, сільськогосподарській та інші.

Статистичний відділ вів реєстрацію всіх німців за місцем проживання. Для цього країну було поділено на райони — дейчбалтіше нахбаршафтен.

У провінції, де жило порівняно мало німців, головним чином фермери, одна нахбаршафт відповідала області, а в містах Ризі, Лібаві та інших — району. Начальник району називався нахбарнфюрер. П'ять-шість районів становили зону — крейс, на чолі якої стояв крейслейтер. Кожен, хто належав до організації, сплачував членські внески. Коли у вересні 1939 року почалося переселення бажаючих повернутися на батьківщину німців, Німецько-балтійське народне об'єднання очолило всю роботу з переселенцями. Було складено план. Визначено для кожної зони день і годину виїзду.

За кілька днів до від'їзду переселенцям посилали теслярів, а також пакувальні матеріали. Все майно, навіть меблі, вкладали в ящики й на машинах вивозили в гавань.

Пароплави були німецькі. Пасажирські судна дала німецька туристська кампанія товариства «Крафт дурх Фрейде» — «Сила через радість».

У призначену годину переселенці на автобусах прибували в гавань і сідали на пароплави, які йшли до Данціга, Штеттіна, Гамбурга.

На літо 1940 року переселення в основному закінчилося — в Латвії лишилась тільки невелика група німців. Це були люди, які не захотіли їхати, головне через мішані шлюби, й ті, хто не хотів жити в Німеччині з політичних мотивів. Проте знайшлися латиші, які теж з політичних причин прагнули виїхати до Німеччини, і їм вдалося за досить великі гроші оформитися членами Німецько-балтійського народного об'єднання.

Вивчаючи діяльність об'єднання, працівники радянських слідчих органів установили: деякі активісти — таємні члени націонал-соціалістської партії — чомусь не репатріювалися з першими групами. І щоб їхнє подальше перебування в Латвії не дуже впадало в око, вони штучно затримували від'їзд багатьох лояльно настроєних німців.

Та коли кількох активістів було викрито в шпигунстві, з Берліна прийшло розпорядження крейслейтерам товариства негайно завершити репатріацію. Очевидно, Берлін зважив, що доцільніше забрати свою явну агентуру, аніж викликати потім і так досить законне недовір'я уряду соціалістичної Латвії.

Проте за цей час невелика, щоправда, група лояльно настроєних німців — до них належав й інженер Рудольф Шварцкопф — вирішила залишитися в Латвії. Слід гадати, що корінники товариства після провалу своїх агентів розуміли, що в рейху їх за це не похвалять, а тут ще кілька німців не захотіли повертатися на батьківщину!