Вадим Кожевников - Щит і меч

— Дозвольте глянути, все-таки цікаво.

Лікар подав Баришеву історію хвороби. «Гауптштурмфюрер Йоганн Вайс», — прочитав Баришев, і йому знадобилась уся його воля, щоб зберегти спокій.

— Ну і що це за птиця? — мляво спитав Баришев, жадібно поглядаючи на графин з водою.

Лікар сказав:

— Це людина, виключно віддана фашизмові. Навіть у стані глибокої психічної травми, що пов'язана з загальною пригніченістю і тимчасовим послабленням зору, слуху та функцій кінцівок, він зберігає уявлення про себе як про націстського «героя». Правда, — продовжив після невеликої паузи лікар, — його психоз трохи своєрідний: йому ввижається, наче він серед своїх у німецькому госпіталі. І, щоб не викликати додаткових хвилювань, ми намагаємося не показувати йому, що він помиляється. Він у дуже поганому стані, і, якщо дізнається, що він у полоні, це може привести до летального кінця.

— Так. — Баришев помовчав трохи, потім, ніби отямившись, схвалив: — Я, звичайно, не медик, але, гадаю, з точки зору психіатрії ваш метод науково обгрунтований.

— Безперечно, — сказав лікар.

Баришев невірними пальцями узяв цигарку, сунув її в рот протилежним кінцем, спробував запалити, з огидою кинув у попільничку, спитав з тривогою:

— Ну, а як ви думаєте — він видужає?

Лікар здвигнув плечима.

— Бачите, — сказав він поважно, — множинні поранення зарубцювалися задовільно. Але функції мозкової діяльності — це поки що для нас таємниця. Буває, який-небудь зовнішній подразник вплине так, що весь психічний апарат раптом набуває втрачену стійкість. Але може бути і протилежне. Ми сподівалися на лікування тривалим сном. Цей загальний відпочинок нервової системи дає звичайно найсприятливіші результати.

— І що ж, він спить?

— Уявіть собі, навіть найефективніші препарати снотворного безсилі. І мало того, хворий удає, ніби він спить, але його повіки реагують на світлові подразники, а коли людина спить, цього не буває.

— Слухайте, — жалібно попросив Баришев, — дозвольте мені стати отим самим благотворним подразником. Зрозумійте, дорогий, це ж наш товариш і, попросту кажучи, звичайнісінький герой, тільки про них не завжди в газетах пишуть.

Лікар здивовано втупився в нього очима. Баришев заблагав:

— Дозвольте, га? — Признався: — Я сам хвилююсь. — Попросив: — Дайте чого-небудь, — поклацав пальцями, — ну, скажімо, валер'янки, чи що… Бо, знаєте, також нерви.

Кінець кінцем Баришев узяв себе в руки і з першої хвилини, як тільки ввійшов у палату до Бєлова, став поводитися так, наче вони весь час були разом і, він тільки ненадовго виходив, а тепер повернувся. Оглядаючи вузьку палату, Баришев спитав Бєлова:

— Ти як, не заперечуєш, якщо мені тут, біля стіночки, ліжко поставлять? — Пояснив — Я, звичайно, не поранений, але для лікарів була б людина, а хвороби знайдуться.

І коли на просьбу Баришева в палату внесли друге ліжко, він переодягся в лікарняний одяг і сказав:

— Люблю полінуватись, хоч і не часто доводилось. До хірургів, правда, попадав — приносили. А отак, щоб своїми ногами прийти, — все ніколи. А все-таки свій організм треба поважати: адже завдяки йому існуємо. А ми все більше так: тіло — наче тара. Держить тебе — значить порядок. — Ліг на ліжко, запропонував: — Поспим, чи що? — Запитав тривожно: — Ти як, не хропеш?

Бєлов дивився на Баришева пильно і тривожно. Баришев натиснув на кнопку дзвінка і, коли прийшла сестра, а за нею лікар, попросив:

— Ви все-таки мене обстежте. — Поскаржився непевно: — Кволість. — І поплескав себе по покатому мускулистому плечу. Спитав: — Може, ревматизм? Або навіть температура?

Поки лікар і сестра обстежували полковника, він вів з ними нескінченні розмови: цікавився, чи є в ставку коло госпіталю риба і на що клює, як справа з постачанням, чи часто буває тут кіно. Коли лікар і сестра вийшли, Бєлов спитав з зусиллям:

— Вони росіяни?

— Сестра — ні, типова українка, а лікар — сибіряк. — І Баришев додав: — Він військовий службовець, вона вільнонаймана.

— РВА, — сказав Бєлов.

— Ну от! — вигукнув Баришев. — Звідки ж їм узятися тут, в радянському госпіталі? — Попросив ласкаво: — Ти, Сашко, заспокойся. Оціни обстановку об'єктивно, не поспішаючи, проаналізуй усі факти. — Поворочався в ліжку. — Не спиться. Тобі чого-небудь такого не дають, щоб з ходу в сон?

Бєлов прошепотів:

— Дають. Але я їх у руках перетираю, а потім здуваю, як пил, щоб не знайшли, не знали, що я не прийняв. — Звузив очі. — Приспати хочуть, я розумію.