Вадим Кожевников - Щит і меч

Рядові співробітники цих служб з уміло перев'язаними кінцівками і з милицями приїздили і виїздили з Хоенліхену в санітарних машинах. Деяких особливо секретних агентів виносили з машин і вносили в машини на ношах, і, як у важко поранених в голову, обличчя їхні були старанно забинтовані.

У такому ж вигляді доставляли сюди тих, кого Гіммлер вважав за потрібне допитати особисто. Такі люди, як правило, не повертались назад: при Хоенліхені було кладовище, як і при деяких інших госпіталях.

У цьому «госпіталі» нікого не піддавали грубим катуванням: у досконало устаткованому хірургічному кабінеті робились найрізноманітніші операції, але без застосування будь-яких засобів анестезії.

Викликали на відвертість за допомогою електродів, якими торкались до трепанованих ділянок мозку або до звільнених від м'язових тканин сплетінь нервових вузлів.

Есесівці не в мундирах, а в лікарняних піжамах справно несли тут свою службу.

Ще в попередні візити до Гіммлера графові Бернадоттові вдалось добитися свободи для ряду осіб скандінавського походження. Із концентраційних таборів їх вивозили ночами на автомашинах шведського Червоного Хреста під наглядом людей Шелленберга. Граф дав зобов'язання повідомити про це Ейзенхауера, коли передаватиме йому умови Гіммлера, на яких бажано було б укласти сепаратний мир із США.

Зустрічаючись у ці ж дні з Ріббентропом і Кальтенбруннером, граф і від них вислухував таку саму просьбу: посередничати між ними та Ейзенхауером. Він знав про те, що деякі кола союзників роблять ставку на Гіммлера. І сам додержувався такої ж точки зору. Він був глибоко розчарований, коли Кальтенбруннер раптом заборонив надалі вивозити полонених шведів на батьківщину.

Граф, як хороший дипломат, розумів, що. Кальтенбруннер зробив це, бажаючи стати на заваді Гіммлерові, — перешкодити йому удавати перед західними державами роль гуманіста. Розумів він також, що Кальтенбруннер і, сам був би не від того, щоб грати перед ними подібну роль. Але цей факт свідчив про те, що Гіммлер не такий ще всевладний, щоб виступити відкрито проти своїх суперників і тим більше проти Гітлера.

Граф давно підозрівав Гіммлера в нерішучості, легкодухості. І тепер йому лишалось тільки одно: дивуватись, як ця людина з конституцією слимака могла виконувати обов'язки головного ката в Третій імперії. Крім того, до графа було доведено, що радянським колам стали відомі переговори гітлерівців з агентами союзників, які провадяться через шведських посередників. Його ім'я делікатно не згадувалось, але граф і без того зрозумів, як докладно інформовані про його діяльність радянські кола. Усе це було результатом тонкої роботи радянської розвідки. Очевидно, розвідник проник у головну цитадель німецької секретної служби.

Знаючи непохитну позицію Радянського Союзу, його стратегічну й політичну міць і розуміючи, яка буде роль Країни Рад під час розв'язання післявоєнних проблем Німеччини, граф віддавав собі звіт у тому, що будь-які спроби висувати тепер кандидатуру Гіммлера на пост глави нового німецького уряду безнадійні і в майбутньому можуть принести йому тільки шкоду.

Був момент, коли Гіммлер міг очолити уряд: лідери змови 20 липня йшли на те, щоб Гіммлер став главою Німеччини. Знаючи про змову, рейхсфюрер потурав змовникам, його служба безпеки до якогось часу була бездіяльна. Але він був боязкий і нерішучий. Замість того, щоб самому керувати організацією вбивства Гітлера, Гіммлер чекав, коли це зробить відома йому людина, що віддала себе в жертву подвигові розпачу. Адже Гіммлер міг, якби він діяв напевне, стратити потім убивцю й головних змовників і по їхніх трупах зійти на престол фюрера, як його вірний наступник.

Тепер, наприкінці війни, ненависть до фашизму об'єднала народи світу, і важко буде переконати громадську думку в тому, що роль посередника між німецькими фашистами і західними державами належить до сфери тонкої дипломатії, і тільки. Бернадотт у душі розумів, що діяльність його має вигляд, як спроба допомогти вбивці сховати докази, як поради вбивці зробити яку-небудь дрібну добру справу, наприклад, випустити з клітки пташку в будинку, де він зарізав людей.

Усе це викликало почуття прикрості у графа. І він був у дуже поганому настрої, коли Гіммлер і Шелленберг, просячи вибачення за кілька хвилин запізнення, ввійшли до нього в котедж.

Шелленберг уже з першої хвилини помітив не без тривоги, що у графовій поведінці з'явилося щось нове. Якщо раніше, на попередніх зустрічах, він завжди був діловито заклопотаний, цілеспрямовано поспішав перейти від світської балаканини, неминучої на початку серйозної розмови, до суті справи, то тепер він раптом заговорив про околиці Хоенліхену, зацікавився його мисливськими вгіддями і виявив при цьому тонкі знання у мисливському мистецтві.