Вадим Кожевников - Щит і меч

Тієї ж ночі Штейнгліц застрелився в своєму номері готелю.

Полковник Отто Гауптман домовився з похоронною конторою про урочистий похорон співвітчизника.

Самогубство серед німців вважалося тепер дуже небажаним, і довелося погодитися на чималі витрати, щоб поліцейський лікар констатував смерть від розриву серця.

На кладовище труну з тілом Штейнгліца доставили в чорній автомашині-катафалку. Надгробну плиту вже було приготовлено. На ній було викарбувано ім'я, дати народження і смерті та напис: «Благородному синові рейху від люблячих та скорботних співвітчизників».

Через кілька днів Вайс відбув назад до Берліна.

Гауптман доручив йому особисто передати Шеллеибергові, що шеф схильний підтримати намічену кандидатуру, але проголошення нового фюрера слід пристосувати тільки до висадки військ союзників — в іншому разі антиурядові елементи можуть скористатися результатами операції.

З Берна Йоганн послав кілька інформацій у Центр каналом зв'язку, що йому вказав професор Штутгоф. Він встиг також передати й те, що йому усно сповістив полковник Гауптман.

На німецькому кордоні черговий офіцер вручив Вайсові наказ покинути машину і негайно летіти до Берліна.

Крім нього, у літаку були тільки четверо пасажирів. Вони, видно, не були знайомі один з одним і не поривались познайомитися. За всю подорож ніхто з них і слова не промовив, та, коли літак приземлився на запасному аеродромі і Вайс зійшов трапом на землю, той із пасажирів, який ішов поруч, блискавичним рухом замкнув на його зап'ястях наручники. Ту ж мить другий пасажир — він ішов позаду — накинув на Йоганна плащ таким способом, щоб не було видно його скутих рук. Двоє інших пасажирів стали по боках.

Просто на посадкову площадку в'їхала машина, в ній сиділо двоє офіцерів у формі гестапо. Дверці широко розчинились, і Вайсові супутники вштовхнули його в машину.

Крізь пофарбовані скельця машини нічого не було видно.

Вайс звернувся до гестапівців:

— Добре працюєте.

— Маємо досвід, — озвався один з них.

— А може, ви помилились? — спитав Вайс і пояснив загрозлиио: — Я обер-лейтенант СД.

— Справді? — спитав той самий гестапівець. І, усміхнувшись, додав — Усяке трапляється. Генерали теж у нас часом ридають, мов діти.

— Дайте закурити, — попросив Вайс.

Йому вклали в рот сигарету, клацнули запальничкою. Вайс кивнув, похвалив:

— А ви, хлопці, виявляється, можете бути чемні.

— Для різноманітності, — зареготав гестапівець, він таки перший підтримав розмову.

— А ви веселун, — додав Вайс.

— Правильно, — погодився гестапівець. — Просто жартівник! — Він знову клацнув запальничкою і підніс її до самого Вайсового носа.

Йоганн відкинув голову.

— Кинь, — розтиснувши нарешті губи, невдоволено сказав другий, — всю машину зачадиш.

— Нічого, хай звикає. — І перший гестапівець знову підніс до Вайсового обличчя запальничку.

Шкіра на підборідді зморщилась, але й тепер Йоганн залишився нерухомий.

— Твердий горішок! — оголосив перший гестапівець.

— Нічого, не таких розколювали, — заявив похмуро другий.

Голову Йоганнові загорнули плащем. Машина зупинилась. Його повели спочатку по кам'яних плитах, потім кудись униз, такими ж кам'яними сходами. По дорозі неквапливо обшукали.

Нарешті з Йоганнової голови стягли плащ, і він побачив вузьку бетонну камеру з низьким склепінням. Відкидне залізне ліжко, відкидний столик, параша. Стоватна лампа заливала камеру сліпучим, отруйним світлом. У темних дверях вічко.

Двері хряснули й зачинились. Трохи згодом прийшов наглядач, приніс тюремний одяг, наказав Вайсові переодягтися, але перед тим пильно оглянув його, навіть порожнину рота.

Йоганн мовчки скорився, бо розумів, що всякий протест безглуздий.

Коли Вайс переодягся в смугастий одяг, наглядач сказав схвально:

— А ти не нервовий!

— А хіба сюди тільки нервових кидають? — спитав Вайс.

— Побачиш, — пообіцяв наглядач і пішов собі з його одягом, кинувши на підлогу камери димучий недокурок сигарети, але Йоганн попервах ще не міг по заслузі оцінити цей акт величезного милосердя.

Понад місяць Вайса не викликали на допит. Увесь цей час він ретельно й послідовно поновлював у пам'яті своє подвійне життя — радянського розвідника і співробітника німецької секретної служби. Він продумував його всебічно, як слідчий, і паралельно порівнював докази один з одним, шукаючи помилок, недоглядів.