Вадим Кожевников - Щит і меч

— Що, і справді сильно мучили?

— Супом, кашею і розмовами про пролетарську солідарність, — буркнув солдат. — Як в'язня фашизму.

— А ти його поховав? — усміхнувся Вайс.

— Ще б пак! Адже він потім через рупор на передовій позиції розповідав усе, як було. Ну і, звичайно, проти війни патякав.

— Виходить, зрадив фюрерові?

— І мені він зрадив! — люто сказав солдат. — І мені! — Витягнув скарлючену ногу. — Ось, свої ж мене і покалічили. Цілили в спину — попали в ноги.

— За що ж?

— За це ж саме. За те, що, мовляв, росіяни німців убивають тільки тому, що вони, німці, все живе нищать.

— А хіба це не так?

— Коли б… Тоді в мене свої ж не стріляли б.

— Хто це «свої»?

— Ви що ж думаєте, — обурився солдат, — вся ця шестимільйонна сволота, яка за комуністів голосувала, в концтаборах сидить? Ні, вони теж на фронті.

— А твій приятель що, комуніст?

— Ні, просто муляр з гамбурзької судоверфі.

— То чому ж він перебіг до росіян?

— Приголубили за те, що робітник. От він і розквасився.

— А ти наці?

— Хотів, але не прийняли: мій брат був червоним.

— А де він зараз?

— Батько погарячкував, голову йому молотком пробив, коли мене через нього в штурмовики не прийняли. — І солдат додав роздумливо: — Батько мене більше любив, ніж його. Я хлопець був здібний, багато міг досягти, коли б не брат. — Подивився на свої скарлючені ноги, сказав з надією: — От і добре було б, якби на фронті знову до роти пропаганди потрапити, — це краще, ніж передова. Я і в госпіталі часу не гаяв, як інші, і підчитував, що треба. Може, візьмуть…

Йоганн уже неуважно слухав солдата. Його раптом заполонила одна думка, обпекла своєю ясною, простою і необхідною силою. Машинально кивнувши солдатові, він підвівся і швидко пішов до виходу з парку.

І хоча він лише в крайньому випадку дозволяв собі відвідувати Зубова, зараз у цьому виникла гостра і невідкладна необхідність. Адже, як казав Баришев, у плані кожної операції має бути передбачено все, аж до її анулювання, поки це ще можливо.

Йоганн був зосереджений на тому, що йому відкрилося зараз як основна мета операції. І поки віл ішов до будинку Брігітти Вейнтлінг, думка його працювала напружено, чітко, обачно, з тією холодною ясністю, яка приходить раптово.

Він знайшов необхідну ланку, зумів відокремити основне від другорядного.

Вихідним у задуманій операції, її першоосновою мусить бути не позбавлення Генріха Шварцкопфа від небезпеки, а врятування приречених до страти. Треба керуватися найвищою метою боротьби, а не пов'язаними з нею обставинами — похідними від основного. Тоді буде повністю виправдано риск, на який іде група Зубова. Подвиг його людей осяватиме благородна мета, без усвідомлення якої не можна йти на смерть. Адже навіть найвідчайдушніші сміливці, коли їх не надихає висока мета, відчувають щемливу тугу і невпевненість у собі перед лицем небезпеки.

Врятування приречених до страти — це удар по головах і душах німців, нищівний удар по гітлерівській пропаганді. До приречених на смерть простягнеться рука борців-антифашистів, що ненавидять фашистську Німеччину, але співчувають тим німцям, які стали її жертвою.

І ще одна обставина, навіть не одна, а дві: ця операція одночасно стане новим підтвердженням того, що «штаб Валі» перебуває ніби в оточенні партизан, і разом з тим врятує Генріха Шварцкопфа від моральної муки, небезпечної для нього.

Зубов зустрів Вайса непривітливо. Повів його в кабінет з темними суконними портьєрами на вікнах, обставлений в стилі колишнього господаря незграбними меблями з чорного дуба, посадив у крісло з високою, вигадливо вирізьбленою спинкою і запитав з прикрістю:

— Ну, що іще? — Всміхнувся. — Хоча викрадення твого есесівця з благородною метою — справа для нас надто розумова, хлопці згодилися. Але не до вподоби їм ця витівка, я так зрозумів. Ти пробач, звичайно. Тобі видніше.

— Правильно! — радісно погодився Йоганн. — І правильно, що не до вподоби. — І, обійнявши Зубова, запитав: — Врятувати приречених до страти чесних німців ви згодні? — Не даючи відповісти, повторив: — Врятувати! Розумієте, як це буде здорово! Слухай: у зв'язку з передислокацією «штабу Валі» на четвертому кілометрі під розташування зняли есесівський контрольно-пропускний пункт. А ми його відновимо. Машина з в'язнями піде цим шосе. Тут звичайно кожну машину зупиняли і, незалежно від того, хто в ній, у кожного перевіряли документи. Ми так і зробимо, тільки й того. Ясно?