Володимир Обручов - В нетрях Центральної Азії

Ми напоїли коней, напились самі і налили води ще й у велику пляшку, яку Лобсин взяв із своєї юрти. За річкою пішли плоскі, майже голі горби. Ліворуч від них підносились стрімкі схили гір Кату; видно було ущелини, скелясті вершини. Гори простягалися вздовж дороги на схід.

— Ось перший рудник Чий-Чу! — сказав Лобсин, показуючи на руїни фанз, що біліли на плоских горбах, коли ми проїхали версти чотири від річки..

Місцевість тут була мало приваблива. На горбах ріс лише полин та інший бур'ян дрібними кущами, трави майже не було. Вздовж і впоперек тяглись китайські шахти, тобто такі самі ями по жилах, а біля них то тут, то там стіни фанз, теж без дахів і з пустими віконними і дверними отворами.

Ми зупинились біля першої ж фанзи і спішились. Коней не можна було відпускати — шукаючи паші, вони могли зайти далеко. Лобсин тримав їх, а я, вийнявши книжку, почав прикидати план з малюнком фанзи і стрілками. На плані не було стрілки, що вказувала полуденну лінію. Я, звичайно, держав його перед собою так, щоб фанза стояла дахом вгору, і при цьому сам дивився на північ.

Ми їхали галявинами, гаями і заростями, що тяглися вздовж берегів чистої річки Ангирти.

При такому положенні в моїх руках плану стрілки від фанзи йшли на південний захід і південний схід. Але в цих напрямах ніяких помітних гірських вершин не було. Місцевість на південь від рудника Чий-Чу являла собою одноманітні плоскі горби.

— Нічого не виходить! — сказав я Лобсину, що стояв поруч. — Бачиш, ніяких гір в тій стороні, куди йдуть стрілки, нема. І в інших фанзах буде те саме. Мабуть, золото не на руднику Чий-Чу.

— А гори Кату ти не бачиш? — вигукнув Лобсин, показуючи на пасмо скелястих гір, яке закривало увесь північний горизонт і тяглося недалеко від рудника. — Поверни план, і стрілки покажуть тобі гори Кату.

Я повернув план, залишаючись в тому ж положенні. Стрілки тепер, справді, йшли до гір Кату на північний захід і північний схід. Але фанза була на плані передо мною дахом вниз. Дивно!

І тут я згадав, що китайці завжди, орієнтують свої плани і карту так, що північ звернена до спостерігача, а південь від нього — зовсім не так, як робимо ми, європейці. Ми кладемо карту перед собою так, щоб північ була вгорі, а південь — внизу. І якщо повернути плани в книжці по-китайськи, тобто півднем від себе і дивитись на південь, то фанза на ньому буде стояти як треба, дахом вгору, а стрілки будуть спрямовані на гори Кату.

В напрямі однієї стрілки тепер в Кату добре було видно двоголову вершину, показану і на плані, але в напрямі другої стрілки в Кату видно було схил якоїсь гори, а на плані — гостра вершина і поряд ущелина.

— Це фанза не та, яку ми шукаємо, — сказав я, і Лобсин погодився, глянувши на план і на Кату.

Ми пішли далі по руднику на схід, переходячи від фанзи до фанзи, причому доводилось обходити зяючі отвори шахт. Біля кожної фанзи спинялись і прикидали план. Двоголову вершину весь час видно було в Кату в напрямі однієї стрілки, але гостра вершина та ущелина не показувались. Так ми дійшли до останньої фанзи, біля якої і двоголова вершина майже сховалась за іншою ближчою горою.

— Перший рудник Чий-Чу обманув нас! Спробуємо на другому, він тут недалеко, — сказав Лобсин.

Ми сіли на коней і поїхали далі на схід такими ж пустинними горбами з бідною рослинністю. Сонце вже опускалось до гребеня Кату. Я подумав, що ми не встигнемо закінчити огляд, і сказав це Лобсину, Але той, охоплений азартом, викрикнув: — Другий Чий-Чу близько! — і поскакав вперед.

Справді, через кілька хвилин ми під'їхали до цього рудника, цілком схожого на перший. Такі самі горби, лінії ям-шахт і рештки фанз вздовж них. Біля першої фанзи ми спішились і прикинули план. Одна стрілка показувала на північний захід знов до двоголової вершини, але не тієї, яку ми бачили з першого рудника, а якоїсь іншої. Друга стрілка на північний схід показала гостру вершину, але без ущелини поряд.

— Знову щось не так! — сказав я.

— Ні, по-моєму, близько! — заявив Лобсин. — Скоро знайдемо.

Ми знову стали переходити від фанзи до фанзи. Біля шостої, яка стояла не біля самої лінії шахт, а трохи осторонь і коло невеликого горбка, обидві стрілки точно показали те, що було зображено на плані: одна — двоголова вершина, друга — гостра і поряд з нею, на південному схилі Кату, глибока ущелина, яка раніше закривалась від нас якимсь відрогом гір.