Річард Адамс - Небезпечні мандри

— Якщо пам’ять мене не зраджує,— сказав він,— після того, як ми були захопили більшу частину колонії біля гаю Натлі й практично здобули перемогу, кілька ворогів замурувалося в невеликому лігві. Тоді я звелів добити їх, а сам повів полонених до Ефрафи. Чи пам’ятаєш ти, Горицвіте, хто і як це зробив?

— Це зробив покійний капітан Мальва! Сподіваюсь, тут є хтось із солдатів, що билися тоді під його проводом. Піду пошукаю!

— Скоро Горицвіт привів кремезного солдата на ім’я Жовтило. Спочатку той ніяк не міг утямити, чого від нього вимагають. Кінець кінцем ветеран згадав, що тоді капітан Мальва наказав прорити згори до обложених прямовисний тунель; наприкінці вони попадали на ворожих кролів і швидко їх перебили.

— Саме так треба зробити й зараз! — мовив генерал Горицвітові.— Всіх солдатів поділити на зміни — й до роботи! На постах залишити не більше двох-трьох! Швидко!

— Незабаром мешканці колонії, що причаїлися в Сотах, почули згори шкряботливі звуки. Ворог почав рити підкоп! Небагато часу збігло, і з’ясувалось, що роботи ведуться у двох місцях. Один тунель ефрафанці копали над північним краєм Сотів, де букове коріння переплелося непрохідним склепінням. Другий хід рили десь між незахищеною корінням серединою Сотів і південним закутком, де стелю тримали земляні колони. Саме з цього закутку вели ходи до лігв колонії, а в одному лігві, устеленому вовною, що її наскубла Конюшина із свого живота, лежала вона сама і її виводок, який солодко спав, присипаний травою та листям.

— Ну, ми завдали їм великої мороки! — сказав Ліщина.— Нехай вороги потуплять свої кігті! Що ти скажеш на це, Ожино?

— А те, що кепські наші справи! — відповів Ожина.— Звісно, вони попомучаться там, біля північного краю. Там більша товща землі, коріння. А от у південному кутку робота піде легше, й вони швидко до нас докопаються! Не можу придумати, чим тут зарадити!

— Ліщина вчув тремтіння в голосі друга. Від непрестанного шуму, що все виразніше долинав згори, обложених уже брав жах.

— Вони поведуть нас назад, до Ефрафи, й там поліція...— прошепотіла Вільтуріль на вухо Сесусіннан.

— Помовч! — цитькнула на неї Хізентлай.— Наші кролі не базікають дурниць, то чого нам розпускати язика? Хоч би що нам загрожувало зараз, я щаслива, що покинула Ефрафу й пожила на волі!

— Ці мужні слова почув не тільки Ліщина. Кучма згадав ту ніч у Ефрафі, коли він заспокоював Хізентлай, розповідаючи їй про високі пагорби й запевняючи, що вони зуміють утекти. В пітьмі Кучма носом потерся об Ліщинине плече й притис його до стіни зали.

— Слухай, Ліщино! — заговорив він.— Вони ще не покінчили з нами! Коли обвалиться стеля, вороги потраплять сюди, в південний куток Сотів. Але ми всіх заберемо в лігва й закидаємо землею входи до лігв! Доведеться воріженькам починати все спочатку!

— Що ж, тоді ми протримаємося трохи довше,— сказав Ліщина.— А потім вони прорвуться до наших спалень.

— А я їм заступлю дорогу! — заперечив Кучма.— І зі мною ще дехто. Схоплять облизня та й поплентають додому хвалені ефрафанці!

— З почуттям якоїсь дивної заздрості Ліщина зрозумів, що Кучма нетерпеливиться зійтися в бою з ворогом. Кучма-боєць хотів битись і не думав ні про що інше. Безнадійність їхнього становища не здавалась йому такою очевидною, і навіть шкряботіння копачів, яке чулося все ближче, спрямовувало Кучмину думку в єдиному напрямку: як чим дорожче продати своє життя. А що ще, зрештою, лишалося кожному з них? Кучмина пропозиція була добра хоча б тим, що робота захопить їх і хоч трохи розвіє жах, який заполонив колонію...

— Добрий план, Кучмо! — похвалив Ліщина.— Приготуй Звіробоєві теплий прийомчик!

— Кучма почав пояснювати Срібному та Падубові, де і як вести оборонні роботи, а Ліщина послав Вероніку в північну частину Сотів, наказавши слухати й доповідати, як просуваються вглиб ефрафанські копачі. Наскільки він зрозумів, невелика була різниця, де спершу обвалиться стеля: в тому кутку чи в цьому, але він хотів підбадьорити інших, показати, що Головний Кріль думає і все робить для порятунку колонії.

— Не можна розвалювати цих земляних стовпів-опор, Кучмо! — сказав Падуб.— Вони ж тримають стелю в цьому кутку.

— Знаю,— відповів Кучма.— Нам треба вгризатися в глухі стіни наших спалень! А вигребену землю горніть сюди, засипайте проходи між стовпами! Між нами й ворогом виросте стіна!

— Після успішного здійснення ефрафанської операції Кучмин авторитет піднявся надзвичайно високо. Бачивши, що ватажок їхньої Оусли не підупав духом, колоністи ревно заходились виконувати його вказівки. Колишня колонада помалу перетворилась на товсту суцільну стіну. Робота наближалась до кінця, й кролі вирішили перепочити, коли Вероніка повідомив, що ворог перестав рити підкоп у північній частині Сотів. Ліщина пішов, видерся на приступку, де сидів Вероніка, й поприслухався сам.