Річард Адамс - Небезпечні мандри

— Тікай — я не затримую тебе! — відповів Ліщина.— А я не покину колонії. Це мій дім! — Він подивився на Хізентлай, що сиділа в отворі найближчої нори й дослухалася до їхньої розмови. Вона мала незабаром привести маленьких.— Чи далеко забіжить із нами Хізентлай? А Конюшину залишимо напризволяще із її виводком?

— Ні, ми лишаємось! — рішуче мовив Суниця.— Я вірю, що Ель-аграйра порятує нас від цього страшного Звіробоя! А якщо й не порятує, я все одно не вернуся до Ефрафи!

— Закопуйте ходи! — звелів Ліщина.

Зайшло сонце. Кролі почали завалювати ходи. Довелось розвалити деякі земляні колони в Сотах. Тунель, що виходив у ліс, залишили відкритим. Там при виході був Кегаарів «передпокій», весь заляпаний чаїним послідом. Перевіряючи цей тунель, Ліщина подумав: адже ж генерал не знає, що Кегаар полетів від них! Він розрив той послід, порозкидав довкола. Внизу кипіла робота, а Ліщина виліз на пагорок і задивився на потемнілий небокрай.

Невеселі були думки Головного Кроля. Власне, він був близький до відчаю. Перед товаришами він говорив рішуче і впевнено, хоч і надто добре розумів, як мало у них надії на порятунок. Ефрафанці добре знали своє діло. Безперечно, вони мали свої способи штурму закритих колоній. І не випадало сподіватися, що їх розженуть елілі. Адже більшість представників Лихої Тисячі полювала тільки заради їжі. А ефрафанці привчені до смерті, їх не відлякає смерть одного чи двох товаришів. Якщо тільки не загине сам генерал, вони нікуди не підуть, аж поки не сплюндрують колонії. Тільки якась несподівана катастрофа могла їх зупинити...

А що коли він сам піде до Звіробоя на переговори? Хай там який у них досвід після розгрому колонії в гаю Натлі, але, б’ючись до кінця з такими воїнами, як Кучма, Падуб та Срібний, ефрафанцям не уникнути тяжких втрат! Має ж Звіробій це зрозуміти! Може, ще не пізно піти, саме зараз піти й схилити генерала прийняти новий проект, вигідний для обох колоній?

«Може, ще й не пізно,— похмуро думав Ліщина.— А якщо так, то Головний Кріль повинен використати цю нагоду! Одначе довірятися такій лютій тварині, як Звіробій, було б нерозважливо, тож Головний повинен піти на переговори сам!»

Обміркувавши все, Ліщина вернувся в Соти й розшукав Кучму.

— Я йду. на переговори до генерала Звіробоя — якщо доб’юся до нього,— сказав він,— Призначаю тебе на час моєї відсутності Головним Кролем колонії! Підтримуй їхній бойовий дух!

— Але стривай, Ліщино! Це небезпечно...— почав був Кучма.

— Я тільки з’ясую наміри ворога й вернусь,— мовив Ліщина.

— Через хвилину він уже спустився з пагорка й, накульгуючи, побіг путівцем, час від часу сідаючи на задні лапи й роззираючись.

43. НАДЗВИЧАЙНИЙ ПАТРУЛЬ

— Частина влади й авторитету генерала Звіробоя попливла геть разом із плоскодонним човном тієї грозової ночі. Генерала пошили в дурні! На очах у своїх підлеглих і ворогів він так спантеличився, ніби Тлайлі з його товариством злетіли в повітря й вітер поніс їх понад деревами! А до тієї останньої миті він виступав як грізний, майже непереможний супротивник. І саме тоді, коли він загнав здобич у глухий кут, вороги раптом перехитрували його — вислизнули з-під самого його носа! Потім, коли під зливою ефрафанці верталися додому, Звіробій почув, як один із його офіцерів прошепотів іншому на вухо: «Тхарн!» Так, він з’їв облизня! Тлайлі, Чорнобіль і кролиці з «Лівої задньої» щезли. Сам генерал гнався за ними й зазнав такої ганебної поразки!

— Тієї ночі Звіробій ніяк не міг заснути, обдумуючи і так і сяк план подальших дій. Наступного дня він скликав засідання Ради. Він сказав, що безглуздо було б посилати каральний загін понад річкою. Знайшовши ворога, його можна було розбити лише великими силами. Для цього довелося б виділити багатьох офіцерів і цілий загін Оусли. А тим часом удома, поки військо шукало б утікачів, міг спалахнути новий заколот. Та й навряд чи взагалі експедиція знайшла б Тлайлі — тільки виставили б себе ще більшими дурнями.

— Досить того, що ми й зараз виглядаємо дурнями,— сказав Звіробій.— Он попитайте Вербену, й він розкаже, що подейкують по мітках. І що білий птах загнав Горицвіта в канаву, і що Тлайлі викликав блискавку з неба та Фрітх знає, що ще!

— Просто не треба згадувати про цю подію,— порадив старий Підсніжник.— Пам’ять у кролів коротка — воно й вивітриться!

— Ось що, на мою думку, слід зробити,— провадив Звіробій.— Тепер нам відомо, де ми вперше зіткнулися з Тлайлі та його зграєю,— жаль тільки, що ніхто вчасно не додумався! Це сталося тоді, коли Мальва погнався за ними і його розтерзала лисиця. Щось мені підказує, що рано чи пізно вони знов прийдуть до того місця!