Джон Артур Баррі - Червоний Вартовий на рифі

Джон Артур Баррі

The Red Warder on the Reef

Переклав з англійської Майк Йогансен

Портова Управа Ендеверу [1] Endeavour — Зусилля (Примітка перекладача). , столиці й головної гавани Куксленда, довго не зважала на заяви шкіперів, тамтешніх та чужих, що коло рифу «Кіт з Кошенятами» треба влаштувати чи буй із дзвоном, а чи стаціонарний корабель. Портова Управа висувала ту думку, що маяк на Мангровій Стрілці, крім своїх прямих обов'язків, давав також зелений промінь поміж S 3/4 W та S.S.E. на чотири кабельтови у східньому напрямку від рифу. Портова Управа вважала це за цілком достатню пересторогу для кораблів, що минали повз небезпечного «Кота» з його сім'єю.

Двоє бригів і один береговий шонер* уже нарізались на скелю. Шкіпери й матроси погубили свої посвідки, а дехто — й своє життя; ті ж, що врятувалися, присяглись, що «зеленого променя» не було видно. Та що Управа знала, що промінь мусив бути видний, ці заяви не помогли нічого.

Одної ночі, проте, сам начальник Управи, вертаючись із півдня, в туманну годину на борту «Пальметто», раптом прокинувся від настирних штовханів та стусанів, що замалим не викинули його з ліжка.

Вийшовши на чардак у халаті, він налетів на шкіпера — старого Джека Гейнса.

— В чому діло? Куди к бісу ви затаскали цю посудину?

— Акурат саме на «Кота з Кошенятами», — спокійно одказав старий Джек. — Так от, де ж ваш отой знаменитий зелений промінь, га?

Справді, таки нічого не було видно, окрім струмочка білої пари, що веселими стрибками виривалася з передньої частини корабля, та маяка на Мангровій Стрілці, саме на тім місці, з якого він мусив був указати «Пальметто» на риф.

— Але ж я сам на свої очі бачив зелений промінь, і то не один раз! — хвилювався начальник, перевісившись за борт і виглядаючи в бік вітру. Тим часом машини стукотіли й торохтіли на найвищій скорості, даремно силкуючись вихопитись з пазурів «Кота».

— Бачив і я, — одказав спокійно Гейнс, — саме ясної години. Тільки не в такому південному тумані, як оце зараз. Саме отакої ночі мій брат Джим нарізавсь на риф на «Іудейській Зорі». А ви взяли його в роботу за це й казали йому, що він не моряк, бо не бачив вашого знаменитого зеленого променя. Тепер, коли ви потрапите на той світ і спіткаєте там отих бідолашних хлопців, ви муситимете згодитись, що саме Портова Управа нічого не тямить у цій справі.

Старий капітан коротко засміявсь і одійшов.

Але, на щастя, надійшов рятувальний човен, і всі на цей раз вискочили цілі, покидаючи «Пальметто» на поталу зубам і кігтям «Кота».

А начальник Управи, чоловік справедливий все ж таки (коли він чогось переконався, як-от тієї ночі), не тільки наказав повернути капітанові посвідку, а й дав йому другий корабель. Але він готовий був присягтись собі повік свого життя, що старий Джек Гейнс посадив судно на риф саме тому, що на ньому був пасажиром начальник Портової Управи.

Як би то не було, а цей незначний інцидент спричинився до того, що в місті об'явлено торги на збудування буя з дзвоном. А що маленькі країни полюбляють великі речі, буй мав бути здоровенний, справді рекордний буй, із дзвоном завбільшки з барабан.

Сем Джонсон, власник гамарні* «Вулкан», був той, хто склав контракта, не тому, що він був найдешевший із конкурентів, а тому, що він був єдиний.

Інші майстрі уникнули цієї справи. Без сумніву, вони змогли б збудувати буй, але їх затрудняв дзвін. По контракту ж треба було робити всі частини тут-таки — в колонії. Проте Сем зі своїми хлопцями та із своїм єдиним учнем без страху взялися до роботи, і за кілька тижнів здоровенний конус із клепаного листового заліза лежав у його дворі. З обох кінців конус був зрізаний. До дна була на прогоничах прироблена дужка для якірного ланцюга; вгорі висіло з хреста, піддержуваного двома штабами, щось довгасте з мюнц-металу*, в середині чого був язик завбільшки з здорову бутелю для води. Це був дзвін. Він хилитався, коли торкнеш хоч трошки, і давав глухий звук. Джонсон присягався, що його було чути на острівному маякові за двадцять миль від берегу.

Візьміть отакий австралійський коров'ячий дзвоник, що в такій пошані у скотарів і що нагадує своєю формою найбільше овальний глек, довгий та вузький, якого глухе торохтіння можна чути на колосальній відстані; тоді збільшіть його в скілька сот разів — і в вас буде приблизна уява про той великий дзвін. Що ж до самого буя, то він був більший за будь-якого свого родича в Портсмутському докові. А серед них є неабиякі буї.