Едґар По - Оповідь Артура Ґордона Піма

Там усе було спокійно і, тиснучись до фальшборту, ми троє прокралися до кают-компанії. Двері були прочинені й заклинені внизу, на верхній сходинці, дерев’яними брусочками, які не давали ні щільно їх причинити, ні зненацька розчахнути поштовхом знадвору. Крізь щілини біля дверних завіс ми легко могли роздивитися, що робиться всередині. Тепер стало очевидно, що ми вчинили дуже слушно, відмовившись від думки захопити заколотників зненацька, бо вони явно були насторожі. Лише один з них спав, причому лежав він під самим трапом, маючи напохваті рушницю. Решта сиділи на матрацах, принесених сюди з койок і постелених просто на підлозі, й відбували якусь серйозну нараду. І хоча вони щойно пиячили, як свідчили два порожні глеки та кілька олив’яних кухлів, що валялися неподалік, вони не так набралися, як звичайно. Всі були озброєні ножами, в одного чи у двох за поясом стриміли пістолети, а зовсім поруч лежало на койці багато рушниць.

Перш ніж остаточно вирішити, як нам діяти, ми досить довго дослухалися, про що вони там говорять. Досі ми домовилися тільки про те, щоб перед тим, як на них напасти, паралізувати їхню волю, налякавши їх привидом Роджерса. Вони саме обговорювали свої піратські плани, і ми чітко розібрали тільки те, що вони мають намір з’єднатися з командою шхуни “Шершень”, а якщо вдасться, то захопити й шхуну, аби згодом здійснити великомасштабну розбійницьку операцію, подробиці якої ніхто з нас не розчув.

Хтось згадав про Петерса, а помічник капітана щось відповів, але дуже тихо, й ми нічого не розібрали, потім він додав уже голосно: “Ніяк не збагну, навіщо Петерс панькається з отим капітановим виродком на баку, і чим скоріше обидва полетять за борт, тим ліпше”. На ці слова ніхто не відповів, але ми відчули, що їх сприйняли схвально всі, хто був у кают-компанії, в тому числі й Джонс. Я був збуджений до краю, тим більше, що ні Оґастес, ні Петерс, як я міг бачити, не знали, що нам робити далі. Особисто я подумки заприсягся продати своє життя якомога дорожче і не піддаватися ні страху, ні слабості.

Рев вітру в снастях та гуркіт хвиль, які перекочувалися через палубу, заглушував голоси, і ми чули, про що говорилося в кают-компанії лише в хвилини короткочасного затишшя. В одну з таких пауз ми виразно розібрали, як помічник капітана звелів комусь піти на бак і наказати тим паскудним шмаркачам з’явитися сюди, де за ними можна наглядати, бо “він не потерпить ніяких темних справ на борту брига”. На наше щастя, шалена гойданка не дозволила виконати це розпорядження негайно. Кок уже підвівся з матраца, щоб іти по нас, коли раптом корабель круто нахилився і так рвучко, аж я думав, щогли не витримають і зламаються, і його жбурнуло й стукнуло головою в двері каюти по лівому борту, причому двері гойднулися всередину, а в кают-компанії зчинилася метушня. На щастя, нікого з нас не зірвало з місця, отож ми встигли швидко відступити на бак і похапцем розробити план дальших дій до того, як чорний кок виліз нагору чи радше висунув голову з люка, бо на палубу він так і не вийшов. Від того місця, де був, він не зміг помітити, що Аллена немає, і тому крикнув йому про наказ помічника каштана.

– Чую! – зміненим голосом відгукнувся Петерс, і кок негайно спустився вниз, нічого не запідозривши.

Обидва мої товариші сміливо рушили на корму й спустилися до кают-компанії, причому Петерс причинив за собою двері нещільно, як вони стояли й раніше. Помічник капітана зустрів їх з удаваною привітністю і сказав Оґастесові, що за добру поведінку він дозволяє йому перебратися до кают-компанії і зараховує його до своєї команди. Потім налив моєму другові півкухля рому і змусив випити. Все це я бачив і чув, бо подався за своїми товаришами, як тільки причинилися двері, й зайняв колишній пункт спостереження. Я прихопив обидві рукояті від насосів, одну з яких заховав біля трапа, щоб узяти її, як тільки вона знадобиться.

Я з усіх сил намагався зберігати рівновагу, аби добре бачити все, що відбувається всередині, і набирався духу, готуючись з’явитися серед заколотників, як тільки Петерс подасть мені знак – так ми з ним наперед домовилися. Незабаром йому вдалося перевести розмову на кров, пролиту під час бунту, і поступово матроси навперебій заговорили про всілякі забобони, поширені в моряцькому середовищі. Я не міг розчути всього, що говорилося, але виразно бачив, як впливає ця тема на присутніх. Помічник каштана вочевидь почувався досить зле, і коли хтось згадав про те, як жахливо виглядав Роджерсів труп, я думав, він ось-ось знепритомніє. Тут Петерс запитав у нього, чи не ліпше буде негайно скинути труп у море, бо страшно дивитись, як він перекочується по палубі з місця на місце. На ці слова в мерзотника перехопило подих, і він повільно обвів поглядом своїх спільників, ніби благаючи, щоб хтось зголосився й зробив цю роботу. Одначе ніхто навіть не ворухнувся, й було видно, що вся банда дійшла до крайньої межі нервового збудження. Ось тут Петерс і подав мені знак. Я негайно розчинив навстіж двері в кают-компанію, спустився по трапу і мовчки став посеред збіговиська.