Антон Санченко - Земля Георгія

— Та не ображайся ти на нього, Марконі, він ще у смак не увійшов, свій власний командний голос не напрацював, — називав справжню причину мого неприйняття капелюхів Григорович. — У старпомах Віталя засидівся, буває. Отак послухаєш його — о, це капітана Непийпива нотки прорізалися. О, а це — Акопян власною персоною. А на Непийпива ображатися за грубощі — дурниці. Працювати ніколи буде, — заспокоював мене бувалий матрос.

Я чув щось таке і про капітана Непийпива, і про Акопяна. Саме їхні суворі погляди з дошки пошани проводжали мене на чорний пароплав «Кішку». І я бовкнув те, що у всіх бувалих моряків під дошкою пошани вертілося на язиках.

— Не щастить щось Акопяну останнім часом. То акустик у Пальмасі втік із судна і політичного притулку попрохав в іспанців, а то старпом на міляку на Сокотрі його «Драную козу» посадив. Навстоячки заснув на вахті. Це ж треба зуміти. Мабуть, випив. Вони саме з якимось нашим же пароплавом перед тим зустрічалися в морі.

— Акопянові якраз дуже пощастило, — не погодився Григорович. — Там за три кабельтових ліворуч були камінці, а за півмилі праворуч — кораловий риф. А «Середня коса» вперлася просто поміж ними, носом просто в пісочок. Був на Сокотрі?

Випадково виявилося, що саме на Сокотрі я вже був.

О, Сокотро! Якщо колись складатиму перелік місць на земній кулі, про які щиро жалкую, що більше ніколи туди не потраплю, ти будеш у ньому під номером першим. І навіть добре, що до тебе не літають літаки, не пливуть до твоїх портів круїзні лайнери, бо й портів на тобі жодних нема, а про туристичні автобуси та камази шоферів-дальнобійників і згадувати смішно. Навіть Тура Хейєрдала місцева адміністрація не пустила на берег, бо вимагала узгоджень з Міністерством іноземних справ в Адені, і поки мій норвезький колега-радист отримував ті дозволи по радіо, комишовий «Тигріс» пронесло повз зачарований острів.

Сокотра, група островів (найбільший — о. Сокотра) в Індійському океані на схід від мису Гвардафуй (Африка). Входить до складу Народної Демократичної Республіки Йемен. Площа 3,6 тис. кв. кілометрів. Складені в основному з кристалічних порід. Висота до 1503 м (на острові Сокотра). Клімат тропічний, сухий. Середні температури січня — +21 °C, червня — +28 °C. Опадів — 250–300 мм за рік.

Рослинність напівпустельна, на сх. та в горах гаї ксерофільних дерев. Вирощування фінікової пальми. Розведення дрібної рогатої худоби. Рибальство.

Ось так стримано описувала колись Сокотру Велика Радянська Енциклопедія.

Все ж таки сучасні географи — люди без уяви та емоцій. Почали б вони здаля. З того, як несподівано протикають небокрай шпичасті гори Сокотри посеред безкрайого синьо-синього Індійського океану. Довгі тижні судно було в полоні повного кола горизонту, його неспішно хитала повільна океанська брижа, його палубу із самого рання розжарювало безжалісне тропічне сонце, і люди на його борту вже тижні не бачили нічого, крім альбатросів та летючих риб. І ось — земля! Острів прямо по курсу! І моряк генетичною пам’яттю пригадує радісний вигук марсового матроса «Пінти» Родріго Тріано, хоча в його роду не значиться жодного іспанця чи португальця. Veja chão!

Здається, щойно відкритий острів поруч, ось вони — скелі. Але до гір тих ще йти десятки годин повним ходом. Так насміхаються з моряків горизонт та кривизна земної поверхні.

Саме португальці, здається, і відкрили Сокотру для європейців. І добре, що лише для моряків, а не для туристів. Страшно уявити, що станеться з тими пляжами, на які не ступала нога Хейєрдала, і з тими крабами, які гасають по них, як гончаки, почувши шурхотіння чиїхось кроків. Ні, справді, тих крабів не можна наздогнати, їх на тому первісному пляжі з білим кораловим піском більше, ніж бліх на безпритульному котові, але вони віялом розбігаються вусібіч від вайлуватого мореплавця і забиваються у недосяжні шпарки серед прибережного каміння. Аборигени Сокотри — ті тихо підкрадаються до крабів з води на човнах-довбанках і, як ковбої ласо, накидають на цих рисаків спеціальну сітку на довгому мотузку.

Втім, іноді досить і моряків, щоб спаплюжити Едем. Пам’ятаю, як ми години три видиралися на прибережну вершину над пляжем, обдерли всі руки й ноги, ледь не зірвалися з гребеня, і все лише для того, щоб знайти на самій вершині, на пляшковому дереві, яке енциклопедія називає чомусь ксерофільним, емальовану суднову кружку на гілці та напис кирилицею на стовбурі «Тут був Вася, 1976».