Андрій Кокотюха - Пригоди Клима Кошового

– Мені треба знати, звідки маю відомості про злодія Ціпу й саквояж із грішми, – пояснив Клим і тут же, не чекаючи на відповідь, промовив: – Ваш Зенек сам про це скаже. Я вже потім долучуся. – Про аркуш паперу, котрий був при ньому, ніхто з присутніх не знав, і цей козир Кошовий задумав пустити в гру пізніше, коли прийде на те час. – Не казатиму зараз, що задумав. Але будьте певні: вже завтра до обіду Зенек Новотний вийде з-за ґрат. Вам треба лише добитися до нього знову й повідомити, де заховані вкрадені гроші. Я про це дізнаюся. Аж тоді почнеться моя партія. Згода?

Чоловіки перезирнулися.

– Приймається, – Густав ляснув долонею по столу.

– Тоді Ціпу тре лапати вже! – сказав Тима. – Як дізнався про Зенека, заліг на дно. Сидить зараз на Клепарові, у своєї біні. [47] Біня ( жарг. ) – коханка, співмешканка, подруга. Та, кажуть, в село саме поїхала, батьків навідати, завезти дещо. Харчів залишила, Ціпа з хати носа не виткне. Труситься на грошах.

– Чого чекає?

– Бог святий знає, пане Сілезький.

– Та заразом і запитаємо.

Густав підвівся. Новий знайомий виявився на цілу голову вищим за Клима.

– Поїдете з нами? Чи завезти назад, тим же шляхом?

– Після всього почутого? Даруйте, панове, під домашній арешт завжди встигну. – Клим теж підвівся, не втримався – відкусив ще кусень ковбаски. – Поїхали. Доведемо цей шматок справи до кінця.

Де треба шукати вбивцю й навіть кого слід шукати, Кошовий цим двом доповідати не збирався.

– Там же ще Шацький кисне, – нагадав, підводячись і собі, Єжі Тима. – Його так само довелося із собою тягти. Ви ж знаєте його, пане Сілезький…

– Тому й дозволив залучити до всього, бо знаю, – Густав зітхнув. – Гірше не буде. Їдемо разом…

До Клепарова дісталися за якихось півгодини.

Шацький нічого не питав. Мовчки зіщулився в кутку коляски, притиснутий Кошовим, і знову лише сопів. По дорозі всі так само мовчали, кожен напевне думав про своє, а Климу – тому взагалі було над чим зараз сушити голову. Смакуючи нехай невеличку, але все ж перемогу, він раз по раз проганяв подумки текст, написаний Сойкою перед смертю та відтворений ним сьогодні, й під кінець уже міг похвалитися – вивчив напам’ять. Ставши враз носієм цінних відомостей, Клим пишався собою. І мізкував, яку вигоду міг би з цього мати, аби без втрат завершити прикрий початок своєї львівської одіссеї.

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.

Згадується державна Винниківська тютюнова фабрика, заснована наприкінці XIX століття в місті Винники, одному з передмість Львова. Фабрика стала основним промисловим підприємством міста, котре давало робочі місця та сприяло розбудові й розвитку Винників.

Частина вулиці Личаківської (перша назва Глинянська), котра від 1789 р. стала головною артерією Личаківського передмістя. У 1894 р. нею була прокладена лінія електричного трамвая. Нижній Личаків та Верхній Личаків умовно розділяє костел Святого Антонія.

Королівство Галичини і Володимирії (Лодомерії) – коронний край, складова частина Габсбурзької монархії, Австрійської імперії та Австро-Угорщини у 1772–1918 роках. Об’єднувало українські етнічні землі (історичну Галичину), які стали називати Східною Галичиною, та землі Малопольщі (Західна Галичина).

Батяри – представники львівської міської субкультури, котра існувала з середини ХІХ до середини ХХ століття. Назва «батяр», імовірно, виникла від угорського «betyar», що означає особу, яка має дивні погляди і робить непередбачувані вчинки, авантюриста, гульвісу. Виникли на Личакові і Погулянці, у парку «Погулянка». Гуртувалися навколо «садочків» – пабів при місцевих пивоварнях. Спочатку батяри були хуліганами, гульвісами і кишеньковими злодіями. Згодом вони перестали красти і бешкетувати. Натомість усіляко почали висміювати «стару кряку» Австро-Угорську імперію.

« Віденська кав’ярня » – одна з найстаріших кав’ярень Львова, заснована Карлом Гартманом. На початку ХХ століття була улюбленим місцем зустрічі представників міських ділових кіл, у тому числі – ділків «чорного ринку».