Андрій Кокотюха - Пригоди Клима Кошового. Продовження

Тому Кошовий обмежив себе порцією рому, попросивши додати його до кави. Шацький, котрий примчав, щойно отримавши телеграму, мудро вирішив не псувати жоден із напоїв, узявши собі окремо. Поки Клим розповідав про сьогоднішню пригоду, Йозеф устиг випити один ром і повторив.

– Логіка працює, коли йдеться про нормальну людину, – парирував Кошовий, заздрісно зиркнувши на принесену чарку. – Різника це не стосується. Йому б триматися від мене подалі, бо я йду по слідах. Він це знає невідь-звідки. Хоча, – він гмикнув, махнув рукою, – по яких, у біса, слідах. Тицяюся, мов цуценя мокрим носом.

– Пане Кошовий, не картайте себе й не посипайте голову попелом. Не лише комісар Віхура – вся львівська поліція не отримала більшого результату, ніж ми!

Климові вуха різонуло оте безпосереднє ми , але за даних обставин вирішив не зважати, залишив Шацького без докорів та зауважень, відпив захололої кави.

– Чесно кажучи, я досить високо себе ціную. Особливо останнім часом. Дякую за компліменти, проте тут давайте будемо об’єктивними. Дивіться, – він став загинати пальці, починаючи з мізинця. – Луку Різника я витягнув з тюрми. Ніби перемога – та його вбив справжній Різник. Далі, – поруч загнувся безіменний, – слід, який вів до журналіста Навроцького, теж завів у глухий кут. Потім ніби відшукалася подруга останньої на той час жертви. І знову тупик, – зігнувся середній. – Навіть гірше вам скажу: аби не вдалося знайти ту приятельку, вона б лишилася живою! Різник не мав наміру її вбивати!

– Отут сперечатимусь із вами, пане Кошовий! Як не мав, коли вбив! Можна сказати, на ваших очах!

Клим рвучко подався вперед, вигукнув, не дбаючи про те, чують їх чи ні:

– Він міг убити іншу жінку!

Шацький зробив великі очі, й Кошовий, замовкнувши й покрутивши головою, зрозумів – емоції вихлюпнулись, передавши куті меду. На них почали звертати увагу. Тож, приклавши руку до серця й вклонившись, що означало загальне вибачення, він пересунув стілець так, аби не говорити через стіл, а бути плечем до плеча. Коли цікаві повернулися кожен до своїх справ та розмов, Кошовий повторив, уже неголосно:

– Якщо вбивати повій – modus operandi того, кого ми називаємо Різником, він не збирався зупинятися, розумієте? Найближчим часом на Городоцькій або десь іще знайшли б чергову курву з розпанаханим горлом. Але він невідь-звідки дізнався про мої пошуки, прийшов до Пані, вбив її і покликав мене подивитися на видовище. Цей злочин, як і вбивство Луки, – вистава винятково для моїх очей. Я не можу вдарити у відповідь, бо не знаю, куди бити. Проте ми з Різником обоє розуміємо: зараз між нами – дуель. Якщо хочете, не на пістолетах, а на шаблях чи шпагах.

– Чому такі порівняння?

– Суперник коле кінчиком. Не сильно, лише позначає удари. Туше, [45] Туше (франц . toucher) – торкатися, у фехтуванні – торкатися суперника вістрям рапіри, позначаючи укол у вразливе місце, перемогу. знаєте, що воно таке?

– Чув. На собі, Богу дякувати, не відчував.

– До чого тут ви! – це прозвучало грубувато, Клим миттю зрозумів, вибачився: – Даруйте, не про ваш досвід мова. Уколи – не смертельні, швидше дряпає, ніж ранить. Але тим більше дошкульні. Бо я махаю своєю шаблюкою завзято, розтинаючи повітря круг себе. Я не можу його атакувати, Шацький. А він із того регоче, отже – дражниться. Різника забавляє такий спосіб двобою. Я постійно на його території. І викликав він мене на дуель, коли вбив Луку.

– Викрав і вбив?

– Заманив, як потім мене, – Клим помовчав, покрутивши в пальцях чашку з-під кави, замислено перевернув, виливши чорну гущу на блюдечко, розвіз срібною чайною ложечкою, ніби збирався в такий спосіб ворожити. – З останнім, нинішнім убивством теж усе не просто. Типова, скажу навіть – класична пастка. Все, що я знаю про пастки, вичитане в книжках, і тим не менше…

Раптом Кошовий помітив – далі тримає перед собою правицю з трьома зігнутими пальцями. Скривив кутик рота, старанно зігнув указівний.

– Ось. Коли я приходив до тієї жінки, Пані, вчора, помешкання освітлювалося електрикою. В кімнаті я бачив гасову лампу та два підсвічники, в яких прилаштували цілі свічки. Нові, Шацький.

– Нові, – слухняно повторив той.

– Сьогодні, зайшовши туди й знайшовши Пані зарізаною, я відзначив: горіли свічки. Хто їх запалив? Убивця, мови нема. Йому потрібна була саме така декорація і демонстрація власної величі. Але – коли він це зробив?

– Та звідки я знаю, пане Кошовий! – вирвалося в Йозефа.