Андрій Кокотюха - Пригоди Клима Кошового. Продовження

Це могло почекати до понеділка.

Або – не могло, бо не стосується службових справ адвоката Кошового.

– Пане Кошовий, я дуже перепрошую, дозвольте на хвилинку.

Бруківкою зацокали копита – візник пустив коня, екіпаж під’їжджав до пасажирів.

Остап уже вийшов під світло вуличних ліхтарів і наближався до Клима з протилежного боку.

– Що сталося? – запитала Бася. – У тебе ще справи сьогодні?

– Ні, – відрізав Клим, повернувся до помічника всім корпусом. – Чим зобов’язаний, Остапе? Ти не міг попередити, написати листа, дати телеграму? Я не маю часу зараз говорити про справи. Чи ти не про справи?

– Так, пане Кошовий. Є справа, – Найда підійшов зовсім близько, і аж тепер Клим побачив – позаду, за його спиною, маячить жіноча постать, закутана хусткою ледь не по самі очі.

– У понеділок, – відрізав він. – До побачення.

Остап міцно схопив його за рукав пальта.

Це було щось нове, зовсім незвичне.

– Паньство буде їхати? – хрипко гукнув візник.

– Так! – відповів Кошовий, вивільнився від студента, мовив сухо: – Ти мене дуже здивував і засмутив нині, Остапе. Подібної поведінки я за тобою не помічав раніше. Розмова буде серйозною, і в будь-якому разі готуйся пояснити свою поведінку.

– Я поясню! – зачастив Найда і відразу, розуміючи, що вичерпав свій час, зачастив, виливаючи Климові все, що збирався сказати: – Мої родичі, пане Кошовий… Вони знають, що я у вас служу. Дуже просили поговорити з вами, впасти в ноги, молити… Ви можете врятувати Луку, тільки ви, ніхто, крім вас, пане Кошовий! Я відпрацюю, я робитиму все безкоштовно, скільки житиму, стільки…

– Цить! – гаркнув Клим. – Досить. Продаєш себе в довічне рабство, а я навіть не знаю, заради чого.

– Лука, пане Кошовий. Ось матір його, – студент показав на жіночу постать. – Моя тітка. Не рідна, та яка різниця, вважайте рідня… Встидалася заходити до вас, хоч я й тягнув. Тому ми чекали тут, поки ви вийдете… Її син, Лука. Його заарештувала кримінальна поліція, вчора.

– Багатьох арештовують. Розкажеш у понеділок, – Клим відсторонив Найду. – Бувай. Ходімо, Басю.

Він повернувся, ступив крок до екіпажу.

– Пане Кошовий!

О Господи…

– Ну, – він повернувся, зітхнув. – Що там таке з вашим Лукою?

– Різник.

– Як?

– Прізвище. Лука Різник. Його звинувачують у тих вбивствах дівчат на Городоцькій. Ви ж знаєте пана комісара Віхуру, ви ж можете з ним поговорити. Лука нікого не вбивав, він хворий, для матері таке горе!

– Климе! – тепер уже Бася піднесла голос.

Смикнулося віко.

– Зараз, – сказав Кошовий.

І відпустив візника.

Відповідь отримав по обіді – Магда погодилася все організувати.

Кошовий міг домовитися телефоном. В апартаментах, які вдова Богданович займала на першому поверсі готелю «Жорж», був апарат, а стосунки між ними налагодилися потому, як Клим удало вирішив справу про вбивство Агнешки Радомської. Тож подзвонити Магді й коротко викласти прохання особисто він міг. Але в тому-то й річ, що двома словами тут не поясниш. Це зрозумів, скасувавши вечірнє кіно й вислухавши Остапову родичку. Тому наступного дня написав докладного листа й послав помічника з ним до готелю – хай побігає, це в його інтересах.

Звісно, Бася образилася, надула губи й зачинилася в спальні. Клим спілкувався із несподіваними прохачами в більшій кімнаті, котра також слугувала кабінетом. Розмова вийшла сумбурною, жінка не могла до пуття скласти слів від хвилювання, тож Остап виступав поміж ними таким собі перекладачем. З’ясування обставин тривало понад годину і дало несподіваний ефект: Басина цікавість переважила гнів та образу, бо говорили вони голосно й емоційно, вона чула майже все. Ближче до фіналу зустрічі вона вийшла зі спальні й щиро поцікавилася:

– Климе, ми можемо щось зробити для цих людей?

Оце «ми» прозвучало досить обнадійливо, хоча Кошовий розумів: користі саме від його нареченої буде мало. Та моральна підтримка важила більше. Особливо якщо він – всупереч власним переконанням, що склалися останнім часом, – візьметься допомагати родичам свого помічника. Бо жвавий інтерес Басі означав, що вона свідома, якій саме справі Клим віддаватиме час наступними днями і, що важливіше, погодиться. Нічого не заробить, не вийшло б збитків.

Натомість Бася, будучи особою публічною, відразу повернула носика за вітром.

– Хоч би як усе не пішло, газети писатимуть багато. Не менше, ніж про самого Різника. Маєш перспективу здобути потім безліч заможних клієнтів.