Д. Макспедден - Робін Гуд

Та на чийому б то боці була правда, але Робіну вже не судилося стати на ноги. Голова в нього йшла обертом, і світ хитався перед очима. Ледь чутним голосом кликав він на допомогу, але навкруги панувала тиша. Тужним, потьмареним поглядом дивився уславлений ватажок крізь вікно на зелений ліс. Там, унизу, була воля, але він не мав змоги вибратися з пастки.

На щастя, поблизу монастиря в лісі блукав Маленький Джон. Не будь його там, клич Робіна Гуда так ніхто б і не почув. Коли до Маленького Джона долинули знайомі звуки, він стрепенувся:

Схоже на те, що мій володар при смерті, надто вже слабо лунає його ріжок.

Маленький Джон блискавицею помчав до монастиря і загрюкав у браму. Не дочекавшись відповіді, Джон вдерся всередину і прожогом метнувся до кімнати, де лежав знекровлений Робін Гуд.

— О леле! Що це з тобою, отамане? — вигукнув велетень у розпачі. — Бачу, що ти став жертвою зради, потрапив у пастку. О, якби ти тільки дозволив мені…

— Чого ти просиш? — запитав його Робін.

— Твоєї згоди підпалити монастир з усіма святими.

— Ні, любий друже, — відповів Робін м'яко. — Не проси, не дозволю. Хіба ти не знаєш, що я ніколи ще в житті не зобидив жінки, не чіпав навіть чоловіків, коли вони були в товаристві жінок.

Сказавши ці слова, Робін Гуд заплющив очі і впав навзнак. Маленькому Джону здалося, що його друг помирає, і з очей могутнього велетня закапали рясні сльози. Кілька гарячих краплин упали на руку Робіна Гуда. Він поворушився, силкуючись підвестися.

— Допоможи мені, друже, — жалісно прозвучав його голос. — Я хотів би ще вдихнути хоч раз запашного повітря га поглянути на зелений ліс. Дай мені, друже, лук і налаштуй найкращу стрілу. Поховаєте мене там, серед дубів під зеленими шатами, де впаде зараз моя стріла.

Спираючись на руку Маленького Джона, Робін Гуд напружив сили і пустив останню свою стрілу. Стріла полинула, як колись, несхибно вперед і, вдарившись у стовбур найбільшого дуба, впала на землю в тіні зеленого листу. Провівши її поглядом, Робін Гуд знесилено схилився на груди своєму вірному другу. Той не стримався і тихо заплакав.

— Оце, здається, мені кінець, — прошепотіли губи Робіна. — Скажи моїм відважним хлопцям, щоб поховали мене там, де впала моя стріла, щоб постелили мені постіль з зеленого листу, а поруч поклали мого славного лука. За життя він не раз співав мені свою чарівну пісню.

На якусь мить Робін затих. Потім його очі широко роз плющились, ніби ватажок відчув себе знову серед друзів на зеленій галявині. Він силкувався підвестися і раптом заговорив:

— Дивися, Вілле, дивися, який красунь отой олень! А ти, Алане, ще ніколи не грав так хороше. О, яке сяйво, як воно мигтить і сліпить очі. Та це ж Маріан! Це моя Маріан! Прийшла, нарешті, прийшла, мила!

Ще раз у його блакитних очах спалахнув вогник, далі погляд потьмарився, і на лобі виступив рясний піт. Маленький Джон невтішно ридав. Рука ватажка сіпнулася, і відважне серце перестало битися. Не стало найшляхетнішої, найчеснішої людини, не стало Робіна Гуда.

Так помер Робін Гуд. Та чи помер він? Ні, не помер, слава про нього живе і житиме у віках, він живе в безсмертних баладах і піснях, живе в серцях тих, хто любить волю, любить правду і справедливість.

А під дубом, де впала остання стріла Робіна Гуда, височіє могила. На могилі Маленький Джон поставив камінь, який вказує нащадкам, де спочиває народний герой. На камені великими літерами викарбувано:

Ель— стара міра довжини — біля 113 см.

Тут ніби пояснюється, звідки походить ім'я Робіна Гуда. Маріан говорить: «Rob in Hood», що в дослівному перекладі з англійської на українську мову означає: Роб в каптурі.

Йомени— так називалися за тих часів вільні селяни (не кріпаки). З йоменів завжди формувалися загони борців проти гніту феодалів-норманнів.

Тауер— замок у Лондоні, який служив в’язницею для державних злочинців.