Олександр Скрипник - За золотом Нестора Махна

— А інформація про те, що Лепетченко з’явився саме заради пошуків золота достовірна? — поцікавився Бармінський.

— Безсумнівно, — відповів Карлсон. — Ми його вміло притиснули, він про все розповів і погодився на співпрацю. Зараз його супроводжують наші співробітники. Вони разом пройдуть місцями можливих схованок.

— Чесно кажучи, про таку можливість повороту подій ми не думали, — зазначив Карелін, — адже «румунські» махновці добровільно нам здалися.

— Можливо, це був своєрідний тактичний хід, — почав сумніватися і Бармінський.

— Не забувайте того, що Махно — хитрий і підступний противник, — зазначив Карлсон. — Зараз він хоч і не становить реальної загрози для нас, але від нього можна всього очікувати. Не виключено, що саме тепер золото йому знадобилося для того, щоб організувати якусь антирадянську акцію. У зв’язку з цим керівництво ГПУ вимагає від вас якнайсерйозніше поставитися до цієї справи. Якщо дізнаєтесь, що затримані махновці дійсно мають відношення до пошуків золота Лепетченком, витрясіть з них всю інформацію. А якщо ні, то все одно спробуйте узнати все, що їм відомо про можливі місця схованок.

Бармінський з Кареліним ще в коридорі почали обговорювати план подальших дій. Найперше, вони вирішили зранку викликати одночасно трьох махновців — Зіньковського, Зотова і Скомського, допитати їх окремо і потім зіставити показання. Зіньковського Карелін вирішив допитувати особисто. Вони були приблизно одного віку, мали чимось схожі характери з чітко вираженими вольовими рисами, і тому Кареліну здавалося, що вони легше порозуміються.

— Нам відомо, що незадовго до переходу кордону до вас у Румунію надійшло кілька листів від Махна, — несподівано почав Карелін, звичайно ж ні сном ні духом не відаючи ні про яке листування. — Які доручення він вам давав? Тільки перш ніж відповісти, гарненько пригадай і не намагайся хитрувати.

— Ніяких доручень Нестор Іванович нам не давав, — просто відповів Зіньковський. — Писав, як сам живе, цікавився, як у нас справи.

«Отже, з листуванням я вгадав, — відзначив про себе Карелін. — Значить, Махно, перебравшись до Польщі, не переривав зв’язків з румунською групою, але навряд, щоб у листах йшлося лише про життя-буття. Не міг Махно, ображений на радянську владу, не виношувати якихось планів, намірів, чи просто не ділитися думками про помсту, не висловлювати своїх міркувань щодо подій в СРСР».

— А якщо конкретніше? — гнув своє чекіст.

— Якщо конкретніше, — тут Льова почухав потилицю, — то в одному з листів Махно розповідав, що сидить у польській в’язниці і його звинувачують в організації повстання у Східній Галичині. Писав, що народилася дитина, але він не знає, хто саме, бо його Галину тримають в іншій в’язниці. А перед цим Новим роком він надіслав ще одного листа, в якому повідомляв, що суд його виправдав і він тепер живе у Торуні разом з дружиною і донькою. Жалівся, що немає грошей. Обіцяв, що як тільки їх роздобуде, то буде клопотатися про візу, щоб приїхати до Румунії нас провідати.

— Невже Махно без грошей утік за кордон? — вдаючи здивування, запитав Карелін. — А куди ж він подів награбоване золото?

— Ви теж, як і всі, думаєте, що ми з обозом цінностей перетнули кордон і там купалися в золоті, — з нотками образи в голосі промовив Зіньковський. — Насправді ж, перепливли річку у чому були і з порожніми кишенями.

— Значить, золото ви залишили в Україні, — не запитально, а напівстверджуючи виголосив Карелін.

Льова мовчав, вже трохи розуміючи, куди хилить його співрозмовник. Він не міг не збагнути, що цей допит не зовсім схожий на попередні. Раніше в основному цікавилися знайомством з румунськими контррозвідниками й підготовкою до переходу кордону, а тепер запитують про більш давнє: втечу до Румунії, звичайне листування, про те, чи були у них гроші. Але поки що він не міг докумекати, як йому поводитись при цьому повороті справи.

А у Кареліна поки що все йшло за планом. У спокійній бесіді він з’ясував, що Махно надсилав листи, а це вже для чекістів багато означало. Тепер він вирішив змінити тактику допиту. Якщо й надалі ставити питання в такому дусі, то від Зіньковського ніякої важливої інформації одержати не вдасться. І він несподівано перейшов у наступ.

— А тепер, Льово, скажи правду: з яким завданням вас послав Махно в Україну?

— Я вже розповідав, що нас направила румунська сигуранца. Махну взагалі про цей похід нічого не відомо.

— Брешеш! — гупнув важким кулаком об стіл Карелін, аж олівець підскочив і скотивсь на підлогу. — Я тобі не раджу з нами бавитися. Адже ми не забули і твою службу в махновській контррозвідці, і розстріли продзагонівців, червоноармійців, мирних жителів.