Олександр Скрипник - За золотом Нестора Махна

Зваживши всі «за» і «проти», керівництво ГПУ прийняло рішення: в’їзд махновцям в Україну, де вони будуть під пильним наглядом і не такі небезпечні, все ж дозволити. За рештою, хто залишиться за кордоном на чолі з Махном, продовжити пильно стежити і регулярно доповідати всю інформацію.

У цей час активізувалися польські анархісти. Якось у бараках з’явився невідомий молодик з жінкою і почали питати про махновців. До них вийшли Лепетченко і Сергієнко.

— Мене звати Ніка, — назвавсь чоловік, — а це Барбара. Ми польські анархісти. Хочемо з вами порадитися щодо Махна.

— А що з ним трапилося? — занепокоєно запитав Лепетченко.

— Поки що нічого не трапилося. Але незабаром суд. Його можуть засудити до кількох років і посадити у в’язницю до політичних. Звідти визволити його майже неможливо. А зараз ще можна його відбити.

Після цих слів Лепетченко з Сергієнком переглянулися. За роки, проведені в еміграції, вони стали обережними і навчилися не довіряти першому зустрічному. Ніка зрозумів їхні вагання, тому після паузи додав:

— Ваші анархісти Аршинов і Волін самі надіслали мені листи з проханням організувати операцію по звільненню Махна.

— А як би і нам побачити ці листи? — із сумнівом спитав Лепетченко.

— Ми їх не взяли з собою, але завтра принесемо.

Наступного дня Ніка приніс листи. На їх читання зібралися Лепетченко, Сергієнко, Харламов, Зайцев і Бурима. Аршинов і Волін дійсно писали, що Ніці можна довіряти у визволенні Махна. Але махновці виявляли обережність і з відповіддю не спішили. Вони розпитували про Нестора Івановича, як він себе почуває, які саме йому пред’являють звинувачення, коли буде суд і таке інше. Нарешті домовилися, що ввечері Ніка пришле Барбару за листом для Махна.

Коли поляки пішли, Лепетченко сказав:

— Все ж ми не можемо бути певними, що їх не підіслала дефензива. Давайте краще напишемо Махну зашифровану записку, в якій про все розповімо і запитаємо, як нам діяти далі.

Записку, незрозумілу для чужих очей, написали шифром, яким Махно користувався ще в ті часи, коли сидів у Бутирській в’язниці. Навчив йому потім і своє близьке оточення.

Протягом трьох тижнів ніякої відповіді не було. Ніка пояснював, що зараз немає тих охоронців, через яких можна передати записку. В неділю, коли після вечері всі сиділи і обговорювали можливий розвиток подій, нарешті з’явився схвильований Ніка.

— Завтра маємо шанс відбити Махна, — повідомив він. — Його вестимуть на ознайомлення з обвинувачувальними матеріалами. Буде лише два конвоїри. Такої нагоди може більше не трапитись.

Ніка дістав п’ять револьверів, набої до них і 250 тисяч марок. За цим спішно змалював план операції, хто чим має займатися і зник. На прощання сказав, що має багато справ, треба підготуватися, наголошував на тому, що все трапилось так несподівано.

В цю ніч махновці ще довго не лягали спати. Спочатку Лепетченко взяв револьвери й набої і вийшов з бараку. На смітнику він знайшов жерстяну коробку, старі ганчірки, спакував у них зброю і зарив у надійному місці. Повернувшись, розділив порівну між товаришами гроші.

— Що будемо робити? — запитав.

— Треба визволяти батька, — озвався Харламов.

— А якщо це провокація? — висловив сумнів Григорій Сергієнко.

— Ось і я про те ж саме всі ці дні думаю, — підтримав його Лепетченко. — Вийдемо ми на діло, і тут всіх нас разом з Махном агенти дефензиви переб’ють. Не треба буде ні суду, ні слідства… їм полегшення.

— А якщо це не так, — стояв на своєму Василь Харламов. — Якщо Ніка зі своїми друзями справді хочуть допомогти Махну, а ми їх підведемо.

— Тоді давайте зробимо так, — нарешті рішуче сказав Лепетченко. — Завтра я й Василь, зі зброєю, підемо удвох на зазначене місце. Сергієнко із Зайцевим без револьверів будуть прогулюватися неподалік. Якщо запримітимо щось підозріле, операцію відміняємо. У крайньому випадку, ми на місці непомітно викинемо зброю і втечемо. Навіть якщо нас затримають, ніхто нічого не доведе. А коли все ж мене і Харламова уб’ють, живими залишитесь ви, і тоді вже самі без сторонньої допомоги спробуєте визволити Нестора Івановича.

З цим і погодилися. А ще Зайцев під диктовку Лепетченка написав заяву, в якій говорилося, що операція по відбиттю Махна придумана польською дефензивою.

«Але нас не вдасться спровокувати», — заявляли махновці. Аркуш заяви вирішили залишити в бараці на випадок арешту.

Наступного дня Ніка біля бараку не з’явився, хоч із вчорашньої розмови всі так зрозуміли, що він має за ними зайти. Це ще більше всіх насторожило. Тому домовились самі нікуди не ходити. Так у невизначеності минув цілий день. Потім ще кілька. Махновці вже почали хвилюватися. Та нарешті з’явилися Ніка і Петро Ягодзинський, який колись сидів з Махном у в’язниці в Москві. Зібрали всіх і почали докоряти, чому ніхто не вийшов на операцію. Показали листа від Нестора Івановича, в якому той також соромив усіх за те, що ганьблять махновську славу. Але Махно писав, щоб тепер без його команди нічого не робили і почекали суду. Він вже мав адвокатів і сподівався, що на суді його виправдають.