Юрій Сорока - Чигиринські походи. 1677–1678

Отже, можемо сказати, що баланс сил був аж ніяк не на користь поляків. Окрім великої кількості піхотних і кавалерійських полків, турецька армія мала у своєму складі потужну артилерію, загалом близько 100 гармат, з них 26 — важких. Турецьке командування, діючи за розробленим заздалегідь планом, вважало найпершим зі своїх завдань саме оволодіння Кам'янцем. Турки не гірше за Яна Собеського розуміли, що падіння фортеці дало б змогу безперешкодно просуватися у глиб Правобережжя і навіть Польщі.

Натомість гарнізон кам'янецької фортеці складався всього з двохсот чоловік найманої піхоти. Щоправда, дещо врятувало ситуацію те, що крім них, після поразки під Четвертинівкою, підтягнули до Кам'янця — Подільського два малочисленні полки піхоти по 150–200 чоловік кожний. Наприкінці липня, в останній момент, до Кам'янця прибув полк піхоти в кількості п'ятисот жовнірів, найнятих краківським біскупом Тржебіцьким. Ще гіршим було становище в кавалерійських підрозділах кам'янець — подільської залоги. Тут у складі трьох кавалерійських хоругв напередодні облоги залишилось лише 70 жовнірів, решта ж розійшлася хто куди через несвоєчасну виплату грошового утримання. До цього можемо додати 24 драгуни Єжи Володиєвського, який прибув до Кам'янця — Подільського, залишивши за наказом Потоцького невеличкий форпост, що його утримував у Хребтіїві, а також 30 сердюків полковника Мотовила і 80 жовнірів ротмістра Мокрицького. Тобто всього регулярного війська у гарнізоні Кам'янця — Подільського налічувалося менше аніж 1500 чоловік. Крім того, було надзвичайно мало артилерійської обслуги — всього шість кваліфікованих гармашів. Окрім гарнізону виявили бажання стати на захист міста від турків близько 500 чоловік шляхетського ополчення, здатних до оборони.

Усього через два дні після переправи через Дністер, 14 серпня 1672 року, на околицях Кам'янця — Подільського з'явилися перші турецькі загони. Як повідомляють джерела, турецька армія йшла на Кам'янець широким фронтом, який розтягнувся приблизно на 16 кілометрів. Спочатку турки рухалися від Руди до селища Ходорівці, а далі, минаючи фортецю із заходу, — на Оринин. Таким маневром Ахмед Кюпрілі блокував будь — яку ймовірність сполучення гарнізону Кам'янця — Подільського з польськими частинами, які могли вирушити на допомогу осадженим. Особливо важким ударом для поляків стало те, що турки блокували їх у той час, коли в місто ще не встигли доставити закуплені Собеським припаси.

Остаточно диспозицію військ визначили дрібні сутички польських та турецьких передових загонів. Головні сили поляків зосередились у Новому Замку. Побудований за новітніми технологіями фортифікації, він був найбільш доцільним місцем для оборони, здатним протистояти потужному гарматному обстрілу, а крім того, правив за ключове укріплення, яке заважало подальшому просуванню турків у глиб фортеці. Керівництво над північним напрямком оборони, де йшла дорога із Зінькова, отримав ротмістр Мислішевський, який мав у розпорядженні 750 жовнірів змішаного війська, формованого з найбільш боєздатних людей. Така велика залога потрібна була тут, оскільки напрямок цей вважався найнебезпечнішим і саме з півночі рейментарі гарнізону фортеці очікували найсильніших турецьких атак. Обороною південного боку Нового Замку керував досвідчений офіцер Войцех Гумецький. Тут загін захисників налічував близько 500 чоловік. Проте, попри меншу чисельність захисників цього напрямку, він не був слабшим за північний. Це пояснюється значно важчими підходами до південних укріплень, а також наявністю скелястих урвищ каньйону річки Смотрич, який був досить надійним природним укріпленням. Що стосується Старого Замку, літописи сповіщають, що його захищали значно менші сили, аніж ті, які були задіяні для оборони Нового Замку. Тут розташовувалися драгуни Єжи Володиєвського та сердюки Мотовила, загальною кількістю до 60 чоловік. Не кращим чином виглядали й залоги решти укріплень. У зв'язку з критичною недостатністю війська оборона Польської та Руської брам була передана місцевим шляхтичам та міщанам. Польська брама вважалася краще захищеною, тому в ній залишили лише посилену варту. Більше уваги було надано Руській брамі, яку боронили близько 230 достатньо слабко підготовлених до участі в бойових діях ополченців. Хоча слід сказати, що більш — менш прийнятним було забезпечення Руської брами вогнепальною зброєю. Арсенал її оборонців складався з однієї мортири і 70 гаківниць, хоча й тут кваліфікованого люду для обслуговування зброї було обмаль.