Карл Брукнер - Золотий фараон

Італійський силач Бельцоні закінчив виступ. На своїх м'язистих руках він носив по арені кількох чоловік із публіки. Глядачі щедро аплодували, але дякували не дуже щедро, На олов'яній тарелі, яку Бельцоні простягував до відвідувачів цирку, лежало лише кілька мідяків. Половина їх належала йому, половина — директорові цирку Міду. Он він, директор, уважно слухає худорлявого засмаглого чоловіка, а той щось запально розповідає.

Бельцоні замислився: чому, власне, він має віддавати директорові половину грошей, коли той не бачив, скільки їх лежить на тарелі?

Пробираючись повз директора, Бельцоні почув, як незнайомець казав:

— Справа в тім, Міде, що вам бракує практичності. Повірте мені: хто сьогодні влаштує гарну виставку єгипетських старожитностей, той заробить гроші собі на все життя. Відтоді як французький художник Денон своїми малюнками давньоєгипетських пам'яток примусив увесь світ говорити про себе, газетярі дедалі більше галасують про старожитності, що купами лежать у країні над Нілом.

Мід збуджено простер руки вгору.

— Ви торочите й торочите про старожитності. А де вони? Привезіть їх сюди, хоч кілька возів, тоді я побачу, що з ними робити.

Чужинець схопив Міда за рукав куртки:

— Як я можу їх привезти, коли ви не хочете дати мені грошей на транспорт? Хіба в мене є власний корабель? Або власні в'ючаки? А хто заплатить єгипетським робітникам, що там копатимуть? Скажіть одверто — ви хочете тільки заробити, але нічим не ризикувати. Ні, мій любий, без грошей діла не буде.

Мід заломив руки:

— Послухайте, дайте мені хоч два тижні. Я знайду собі товариша.

— Хоч два тижні? — глузливо повторив чоловік. — І я повинен чекати два тижні, щоб тим часом шукачі скарбів з усіх країн добулися до Єгипту? Скрізь по Європі тільки й мови про скарби, сховані в єгипетському піску. Кажуть, ніби Денон розшифрував написи на пірамідах біля Каїра, в них ідеться про золоті статуї в тих пірамідах.

— А чого ж француз одразу не позабирав собі золото?

— Бо він — божевільний дивак, його цікавили тільки давні картини і більше, здається, нічого. Але навіщо стільки балачок? Ви не хочете зайнятися ділом? То бувайте здорові!

Не слухаючи Мідових запевнянь, чужинець крутнувся і пішов геть. Бельцоні подався назирці за ним і, догнавши, заговорив. Чоловік здивовано втупився у велетня італійця, тоді почав його розпитувати і зацікавлено слухав, як той розповідав про себе. Народився Бельцоні в Падуї, мав стати священиком, але заплутався в політичних інтригах і втік од своїх ворогів до Лондона. Там він захопився винахідництвом і, між іншим, створив механічне водяне колесо.

— Це така машина, що подав в чотири рази більше води, ніж коли шестеро чоловіків крутять приводне колесо.

Чужинець задумано кивнув головою.

— Мабуть, цим можна в Єгипті щось заробити. Тубільці користуються там колесами для зрошення землі. Спробуйте показати свій винахід єгипетському паші. Хтозна, може, він і купить те колесо. А мені воно ні до чого. Я хочу торгувати старожитностями.

— Але ж ви збираєтесь їхати до Єгипту, пане. Візьміть мене з собою. Сили в мене стане за трьох. — Бельцоні показав свої здоровенні біцепси. — Пане, я напевне зможу вам знадобитися — боронитиму вас від усякої злочинної потолочі й допомагатиму викопувати старожитності. Я людина скромна, ніякої платні від вас не вимагатиму. Тільки розшукаю в Єгипті пашу й покажу йому свій винахід.

Торговець ще раз пильно обдивився Бельцоні з голови до ніг. Пропозиція велетня здалася йому вартою уваги. Однак він сказав:

— Мені шкода, але я не можу вас узяти. Подорож на кораблі коштує дорожче, ніж я спроможний сплатити. Та я охоче порекомендую вас капітанові одного вантажного вітрильника. Це мій приятель.

Коли велетень став перед капітаном, той примружив око і відрубав:

— Ти — не матрос, тож виконуватимеш усяку роботу, яку тільки тобі загадають. Але запам'ятай: на моєму кораблі ледацюг прив'язують до щогли й добряче батожать.

Довгі тижні не розгинаючись працював Бельцоні, наче невільник, на старому кориті, яке назвати кораблем могла тільки людина з великою уявою. Він допомагав теслі, коку, латав вітрила. У кожному порту переносив на судно найбільший вантаж і, так само нав'ючений, сходив, аж заточуючись, трапом на землю. Бельцоні залюбки втік би з цього пекла, та в уяві вже бачив, як приймав його єгипетський паша і винагороджує золотом за механічне колесо.

В Александрії, хоч як капітан лаявся, Бельцоні покинув вітрильник. Не маючи й мідяка в кишені, з єдиним багажем — моделлю свого винаходу, він пристав до якогось каравану й попрямував на південь тим самим шляхом, що ним десятиліття тому йшли наполеонівські солдати.